Нині вважається, що всі природні ресурси вичерпні, різниться лише час їх вичерпання. Умовно невичерпними можна вважати енергію сонця, вітру, морів і океанів, геотермальну. Природні ресурси поділяють на невідновні, частково відновні й умовно відновні. До частково відновних належать ліси, грунти, вода, деякі види тваринного й рослинного світу.

Ресурси розрізняють також за їхньою взаємозамінністю. До тих, що можуть замінятися, належать різні види енергії, палива, сировини (чорні метали, алюміній, будівельні матеріали тощо). Практично незамінними є повітря та вода.

При визначенні запасів ресурсів води, корисних копалин користуються поняттям ступінь вивченості та ступінь розвіданості ресурсів. Так, вітчизняні геологи розрізняють чотири ступені вивченості ресурсів корисних копалин: А — родовища детально розвіданих і вивчених ресурсів, які можна передавати в експлуатацію; В — попередньо розвідані ресурси з приблизно визначеними межами поширення родовищ; СІ — слабко розвідані та вивчені родовища; С2 — перспективні райони розвитку родовищ корисних копалин, виділені на основі наукових прогнозів.

В інших країнах користуються дещо іншими класифікаціями природних ресурсів, але вони близькі за змістом до наведеної.

Розвиваючись, людство наростаючими темпами збільшувало кількість і обсяги споживання усіх видів природних ресурсів. Зростання за останні 150 років майже в 130 разів лише промислового виробництва зумовило небачений рівень споживання всіх видів природних ресурсів. Так, СІЛА, колишній СРСР, а також країни Західної Європи майже повністю вичерпали таку сировину, як вугілля, сіль, поліметали, марганець, залізні руди, ліс. Подальший неконтрольований, некерований розвиток людської діяльності може мати катастрофічні наслідки для життя всієї планети. Тому головним завданням економіки природокористування є вивчення найкращих варіантів адаптації глобальної соціально-економічної системи до змін, що відбуваються в біосфері, визначення оптимальних антропогенних навантажень на природне середовище з використанням усіх можливих економічних стимулів. Ця наука має розробити основні принципи дії цих стимулів.

Для розвитку економіки будь-якої країни важливі три основних фактори: 1) головний — трудові ресурси (населення); 2) засоби виробництва (знаряддя праці сільського господарства, транспорту, будівництва, технології тощо); 3) природні ресурси. Ці фактори завжди використовуються суспільством комплексно: раніше майже безконтрольно, нині — дедалі упорядкованіше, з урахуванням майбутнього впливу на природу.

Одним із принципових моментів при вирішенні завдань економіки природокористування є необхідність застосування інтегрованого підходу до збереження й раціонального використання природних ресурсів, тобто ресурси мають розглядатися як єдине ціле в умовах багатостороннього впливу на них людини.

Реальні потреби в природних ресурсах необхідно визначати з урахуванням взаємозаміни факторів виробництва, а оцінювати їх й одержувати з них продукцію слід як єдиний комплекс, як цілісну природно-продуктову систему. Для цього потрібно для кожного природного ресурсу чи групи ресурсів побудувати природно-продуктовий ланцюг, який з'єднує первинні природні фактори з кінцевою продукцією.

Вдосконалення природокористування — міжгалузева проблема, при вирішенні якої мають враховуватися можливості навіть далеких від природи галузей (наприклад, кібернетики), визначатися альтернативні варіанти й передбачатися досягнення ефекту протягом тривалого періоду.

Існують три шляхи соціально-економічного зростання: 1) нарощування маси тих же ресурсів, що застосовуються в процесі відтворення, без зміни ефективності їх використання; 2) нарощування маси тих же ресурсів одночасно з підвищенням ефективності їх використання; 3) підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів без нарощування їх виробництва.

Найкращим, звичайно, є третій шлях — шлях інтенсивного зростання. Перший — класично екстенсивний, найбільш згубний для природи. Нині переважає другий шлях, перехідний, при якому шкода, заподіяна природі, обчислюється мільярдами карбованців. Повний перехід на інтенсивний шлях розвитку потребує докорінних змін в економічному механізмі, запровадження прогресивних відносин на конкурентній основі з обов'язковим урахуванням природоємності. А ці зміни можливі лише за умови масових зрушень у свідомості людей.

Основними питаннями, які розглядає сучасна економіка природокористування (власне, основними розділами цієї дисципліни), є такі:

особливості (характер, територіальне розміщення, обсяги, запаси, вартість, господарське значення, техніка добування та відновлення) всіх типів природних ресурсів — земельних, лісових, водних, повітряних, мінеральних, паливно-енергетичних, їх еколого-економічна оцінка й охорона;

охорона довкілля та всі види транспорту;

охорона природного середовища під час видобування та транспортування паливно-енергетичних ресурсів;

охорона середовища у процесі виробництва конструкційних матеріалів та будівництва;

охорона середовища та металургійна промисловість;

ресурсозбереження (економічні та соціальні фактори) — альтернативні види енергетики;

економічне стимулювання природоохоронної діяльності;

науково-технічний прогрес як основа раціонального природокористування; основи екологічного нормування (водопостачання, водовідведення, паливно-енергетичних і повітряних ресурсів);

відходи виробництва; вторинна сировина; кадастр вторинних матеріальних ресурсів;

управління та контроль за природокористуванням та охороною природного середовища (органи управління, правова основа, закони про охорону природних ресурсів, екологічна експертиза);

розміщення виробництва з урахуванням екологічних вимог, територіальні промислові комплекси, проблеми й перспективи;

урбанізація, народонаселення та продовольство, глобальні екологічні прогнози.

Нині суспільство й навколишнє середовище слід розглядати як складну соціально-еколого-економічну систему. Донедавна економічну ефективність нової технології, проекту чи заходу визначали тільки за тим, дешевше чи дорожче порівняно з іншими технологіями, проектами буде коштувати (з урахуванням витрат на додаткову продукцію та транспортного чи господарського ефекту без визначення шкоди, заподіяної природі на далеку перспективу). Сучасний підхід з урахуванням екологічних наслідків має обов'язково включати розрахунок показників шкоди, заподіяної забрудненням чи негативними змінами природного середовища.

Розрізняють кілька видів шкоди: економічна (збитки від зниження врожайності через погане хазяйнування; втрати, спричинені смертністю та непрацездатністю людей на шкідливих виробництвах, недосконалими технологіями); соціальна (збитки, зумовлені міграцією населення через погіршення стану природного середовища, війни чи національні конфлікти та втрати рекреаційних зон); втрати через падіння престижності певних професій і згортання галузей виробництва.

Рівноваги між інтересами виробництва та станом природи можна певною мірою досягти за допомогою екологічних