Умова збільшення ролі народних мас виконано в усіх країнах із парламентерською формою правління.

Важко говорити про умову свободи наукової думки в країні, де ще зовсім недавно наука була під гнітом тоталітаризму. Зараз такий тиск відсутній, але через тяжке економічне становище в українській науці багато вчених змушені заробляти собі на життя ненауковою працею, деякі виїжджають за кордон. Але для підтримання української науки створені фонди, такі, наприклад, як фонд Сороса.

Важко говорити також про умову продуманої системи народної освіти в країні, яка стоїть на порозі голоду та бідності.

Вони взаємодіють лише з незначною частиною природи — середовищем життєдіяльності, яке називають природним (географічним). Це поняття має конкретно-історичний зміст. У рамках географічного середовища виділяється біосфера - поверхнева оболонка нашої планети, в межах якої може здійснюватися (здійснюється) життєдіяльність всього живого.
У біосферу включають тропосферу (нижня частина земної атмосфери до 18 км висоти), світовий океан, грунт і частину літосфери — верхньої твердої оболонки земної кулі до глибини 1-2 км, де можуть жити мікроорганізми.
Географічне середовище — це не тільки те, що створено природою. Люди, взаємодіючи з нею, силою свого розуму й праці створили штучний світ: міста, села, дороги і таке ін. Частина поверхні землі, яка змінена з допомогою техніки, називається техносферою. Все це так звана «друга природа», створена суспільством.
Ця частина географічного середовища має тенденцію до швидкого розширення. Необхідність осмислення цього процесу зумовлює потребу в пізнанні специфічних законів взаємодії суспільства і цієї частини природи в умовах науково-технічного прогресу. Цю проблему на початку XX ст. зробили предметом дослідження П.Тейяр де Шарден, Е.Леруа та В.І.Вернадський, - перший президент Української Академії Наук. Вони впровадили в науку поняття ноосфери (грец.-сфера розуму).
За В.І. Вернадським, ноосфера — це сфера свідомої діяльності людини в глобальному масштабі, взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна діяльність людини стає головним, вирішальним фактором розвитку. Ноосфера є новою, вищою стадією розвитку біосфери, пов'язаною з виникненням у ній людства.

Пізнаючи закони природи і створюючи нові техніку й технології, людина справляє вирішальний вплив на процеси у земному і навколоземному середовищі її проживання, змінюючи і перетворюючи його своєю діяльністю.
б) Взаємодія людини й природи
Проблема «природа і суспільство» по-різному вирішується різними філософськими течіями. Наприклад, об'єктивні ідеалісти ігнорують зв'язок суспільства з природою, розглядаючи історію людства не як розвиток матеріального виробництва на землі, а як розвиток світового розуму, абсолютної ідеї. Суб'єктивні ідеалісти саму природу вважають комплексами людських відчуттів.
Представники натуралістичного напряму в соціології (географічний детермінізм) вважають, що джерело розвитку суспільства перебуває за його межами. Одні з них стверджували, що доля народів і держав зумовлені кліматом (Ш.Мон-теск'є), інші перебільшували значення річок і морів, абсолютизували вплив інших природних факторів на суспільний прогрес (Г.Бокль).
Прихильники географічного детермінізму механічно переносили дію законів природи на розвиток суспільства, вважали вплив природи на суспільство запрограмованим, вирішальним фактором еволюції людства.
Матеріалісти усіх часів визнавали природу джерелом, з якого вийшли людина, суспільство. З точки зору діалектико-ма-теріалістичного світорозуміння людина пов'язана з природою (географічним середовищем) як соціальний суб'єкт, як суспільство, яке є продуктом взаємодії людей.
З кількісного боку суспільство визначається його чисельністю, а з якісного — характером стосунків між людьми. Суспільство — це сукупність людей, пов'язаних стійкими зв'язками.
Природа (географічне середовище) і суспільство утворюють діалектичну єдність. Вона полягає в тому, що соціальна форма руху матерії є вищою формою руху, яка (як і інші) підпорядковується дії законів діалектики.
Людина генетично походить з тваринного світу і є невід'ємною частиною природи. Суспільство, будучи невіддільним від природи, залежить від неї, постійно взаємодіє з нею. Залежність людини від природи існувала на всіх етапах історії. Але вона не залишалася постійною, а весь час змінювалась. З одного боку, в зв'язку з розвитком продуктивних сил людина дедалі більше підкоряла собі природу, ставала менш залежною від неї. З другого — розширювалося коло природних факторів, з якими люди повинні рахуватися. Разом з тим, розвиток продуктивних сил породжував цілий ряд складних демографічних проблем, що зумовило тенденцію зростаючої залежності людини від природи. Про це мова буде йти далі.
У системі "суспільство — природа" кожна із сторін впливає одна на одну. Але ця взаємодія не однозначна. Більш рухомим, активним елементом цієї системи виступає суспільство.
Розглянемо процес взаємодії суспільства і природи з діалекти-ко-матеріалістичноїточки зору. Природає колискою, середовищем життєдіяльності людини, єдиним джерелом, звідки вона черпає все необхідне для свого існування. На початковій стадії розвитку суспільство привласнювало готові продукти природи (плоди рослин, результати полювання на тварин та ін.). В подальшому воно навчилося перетворювати природу й використовувати родючість землі, вугілля, нафту, метали як засоби праці.
Природні умови можуть прискорювати або уповільнювати розвиток суспільства, впливаючи на його продуктивні сили, їх розміщення, розселення людей, на форми трудової діяльності, зумовлюючи певні цикли в житті людини (зміна дня й ночі, пори року). Але вони можуть впливати на людей і негативно, інколи знищувати плоди цивілізації (землетруси, повені, засухи та ін.).
Проте в системі «природа — суспільство» вирішальним фактором є суспільство. Основними напрямами активного впливу його на природу на сучасному етапі є:
а) розширення меж освоєння космосу — використання нових регіонів земної поверхні, світового океану, польоти в космос;
б) проникнення людини в мікросвіт, відкриття невідомих раніше