властивостей і законів природи;
в) інтенсифікація використання природних ресурсів;
г) посилення впливу суспільства на структуру навколиш нього середовища — зміна біосфери, енергетичного і теплового балансу, втручання в біологічні й фізичні процеси тощо.
Результати впливу людини на природу на сучасному етапі розвитку проявляються в наслідках науково-технічної революції (НТР), сутністю якої є революційний стрибок у розвитку продуктивних сил суспільства. НТР — це революція в науці та її техніко-технологічних застосуваннях: в енергетиці (перехід від традиційних джерел енергії до використання атомної), в матеріалах (створення штучних, синтетичних матеріалів), в технології (автоматизація, комп'ютеризація, роботизація і такеін.).
Все це ускладнює екологічну ситуацію на земній кулі.
в) Сучасні екологічні проблеми та шляхи їх розв'язання. Але не тільки природа впливає на людину, існує і зворотний зв'язок. Причому вона не поверхнева, що відбиває фізичний вплив людини на навколишнє середовище, воно набагато глибше. Це доводить той факт, що останнім часом помітно активізувалися планетарні геологічні сили. “...ми усе більше і яскравіше бачимо в дії навколишні нас геологічні сили. Це збіглося, навряд чи випадково, із проникненням у наукову свідомість переконання про геологічне значення Homo sapiens, з виявленням нового стану біосфери — ноосфери — і є однієї з форм її вираження. Воно зв'язано, звичайно, насамперед з уточненням природної наукової праці і думки в межах біосфери, де жива речовина відіграє основну роль”. Так, останнім часом різко міняється відображення живих істот на навколишній природі. Завдяки цьому процес еволюції переноситься в область мінералів. Різко міняються ґрунти, води і повітря. Тобто еволюція видів сама перетворилася в геологічний процес, тому що в процесі еволюції з'явилася нова геологічна сила. Вернадський писала:“Еволюція видів переходить в еволюцію біосфери” .
2) Інформаційні зв’язки в біосфері
Системоутворюючий процес у суспільстві відбувався паралельно з еволюцією біосфери. Людство як складова біосфери у своєму розвитку подолало певний шлях, який можна поділити на кілька етапів. Ці етапи фахівці визначають як окремі промислово-технологічні епохи. Під час переходу від однієї такої епохи до іншої відбувається еволюційна перебудова головних складових суспільства, які характеризують динаміку його розвитку. Незважаючи на те, що колискою людства є біосфера, людина не завжди орієнтувалася на гармонійний розвиток з нею, який виключав би руйнівний техно- та антропогенний вплив на довкілля.
Так, у сучасну промислово-технологічну епоху, що виникла на початку другої половини ХХ століття, основою розвитку стали технології, які дали змогу створити найпотужніший механізм видобутку корисних копалин. На його базі виросли високопродуктивні машинобудівна і енергетична промисловість (зокрема її ядерна складова), аграрне виробництво, будівельна і транспортна галузі, військово-промисловий комплекс. Однак усе це здійснювалося здебільшого за рахунок неощадливої експлуатації природно-сировинних ресурсів біосфери. Формувалися відповідні соціальні цінності, політичний та економічний клімат, орієнтація на марнотратні механізми господарювання.
В останнє десятиліття виникли передумови для входження людства до глобальної системи господарювання. Глобалізація разом з інформатизацією є передвісниками нової промислово-технологічної епохи. Глобалізація, з одного боку, надає країнам нові можливості для подальшого розвитку, а з другого — спричинює певні негативні наслідки. Її позитивні прояви — розповсюдження світових культурних цінностей, нових знань, технологій та інновацій, розширення туризму і торгівлі, більш-менш раціональний розподіл ресурсів та продукції тощо. Але, підкоряючись диктату глобалізації, держави відкривають свої кордони не тільки для наукових і культурних надбань, а й для іноземної валюти, міжнародного тероризму, наркотиків, агресивних сект, що знижує у кожній окремій країні ефективність управління і примушує шукати нові засоби та форми розв'язання нагальних проблем.
Водночас широка інформатизація не тільки впливає на технологічний устрій сучасної економіки, вона стала тією найважливішою соціально-економічною і політичною складовою, яка сприяє формуванню екологічного світогляду та обізнаності населення планети у питаннях забруднення довкілля. Під тиском цих проблем світова спільнота змушена була прийняти Рамкову конвенцію про зміни клімату (1992) і Кіотський протокол (1996), що обмежує рівні негативного впливу наслідків господарської діяльності людини на природне середовище.
З'явилася стурбованість щодо масштабів виснажливого використання світових запасів корисних копалин, формується розуміння необхідності дотримуватися екологічних стандартів у своїй діяльності. У розв'язанні цих двох проблем велика роль відводиться науці. Саме на вчених покладається відповідальність за своєчасне виявлення негативних тенденцій, що свідчать про деградацію довкілля, і за пошук шляхів зміни таких тенденцій.
Розв'язання нагальних проблем сьогодення потребує поетапної трансформації основних параметрів економічного потенціалу відповідно до напрямів і динаміки перебудови соціальної та правової бази. У зв'язку з цим важливо сконцентрувати увагу на теоретичному обґрунтуванні методичних підходів.
Як теоретичну базу, що забезпечить ефективну методичну підтримку такої трансформації, можна використати характеристики, які лежать в основі теорії відкритих систем . Основними з них є незворотність і неврівноваженість еволюційних процесів, що відбуваються у системі, а також можлива їх флуктуативність. Ці характеристики слід повною мірою враховувати при моделюванні процесів перебудови соціально-економічної системи, оскільки вони задовільно описують екологічні, економічні та соціальні механізми.
Незворотність — це «стріла часу», що не може повернути назад. Як людина з роками не може помолодшати, так і соціально-економічна система не спроможна повернутися до попереднього стану. Для цього є дуже багато причин. Наприклад, з плином часу змінюються соціально-економічні характеристики суспільства, його технічна і технологічна оснащеність, вичерпуються невідновлювані ресурси тощо.
Неврівноваженість є обов'язковою умовою життєздатних систем (організмів, популяцій, спільнот, біотичної складової біосфери тощо). Віддалення від стану рівноваги підтримує потенціал, який за наявності відповідних умов забезпечує живим системам можливість еволюційно розвиватися.
Флуктуативність — здатність системи за певних умов раптово переходити в інший стан.
Незворотність — характеристика,
