Для ефективного використання вихідної інформації (у тому числі соціальної, економічної, екологічної і науково-технічної) у ході трансформування системи необхідне цілеспрямоване моделювання. Створені моделі мають допомогти проаналізувати ситуації, визначити їх наслідки і знайти механізми концентрації необхідних рішень у критичних сферах, залучити всі існуючі ресурси та забезпечити їх ефективне використання. При цьому важливо не тільки напрацювати оптимальні варіанти вирішення поточних питань, а й створити підґрунтя для прогнозування найбільш прийнятних законодавчих положень, а також для започаткування зворотного зв'язку — основи надійного функціонування окремих підсистем та системи взагалі. Необхідно також враховувати, що неефективне розв'язання основних проблем як у законодавчій, так і у виконавчій сферах (включаючи економічний, екологічний і науково-технічний блоки) призведе не до повернення системи на вихідну позицію (оскільки діє принцип незворотності), а до небажаних (деструктивних) трансформацій.

Неврівноваженість є характеристикою, що дає можливість контролювати (регулювати) ефективність процесів, спрямованих на перебудову системи. У реальних відкритих системах процеси можуть відбуватися як у близьких до рівноваги, так і у віддалених від неї сферах. Якщо визначальним параметром стану системи є величина ентропії (міри невпорядкованості системи), то додатній приріст ентропії та її незмінність (стан рівноваги) вказуватиме на процеси, які можуть спричинювати застійні явища або призводити до деградації системи. Відповідно від'ємний приріст ентропії системи характеризуватиме динаміку її еволюційного розвитку. Динаміка цих процесів (в усіх сферах) задовільно описується системою рівнянь Лоткі—Вольтера. Це стосується процесів розвитку господарських структур на базі загального сировинного ресурсу і можливої конкурентної боротьби за споживача чи ресурси, а також тих ситуацій, коли передбачається використовувати досконаліші та ефективніші технології. Вказаний критерій дає змогу виділяти допустимі для системи етапи її трансформації, виходячи із забезпеченості необхідними ресурсами та підтримання прийнятного рівня ризиків.

Флуктуативність зорієнтована передусім на визначення ризику виникнення непередбачуваних ситуацій з можливими негативними наслідками. Перехід від квазіізольованої до відкритої системи викликає істотне зміщення центру перебігу головних процесів — стану, близького до рівноваги, до досить далекого від неї. Це, у свою чергу, зумовлює підвищення ризику виникнення нестійкостей (флуктуацій) і, як наслідок, можливих кризових ситуацій у системі, що трансформується. Найстійкіший стан системи, який виключає кризові явища, спостерігається при мінімумі приросту ентропії.

Такий підхід до контролю стану системи забезпечує можливість реєструвати підвищення ризику деградації системи в процесі її трансформації. Контролюючи і регулюючи показники ризику згідно з принципами теорії катастроф, можна вчасно вжити конкретних заходів для відвернення небажаних наслідків.

Широке використання методичної бази, яка ґрунтується на теорії відкритих систем, на всіх етапах перебудови державної системи (природоохоронні заходи, побудова системи ефективного адміністративного управління, переведення економіки на ресурсозберігаючий і маловідхідний режим роботи ) може забезпечити основу для більш динамічного переходу суспільства до засад сталого розвитку. У кінцевому підсумку, йдеться про організацію нового рівня життєдіяльності: раціональної, ефективної і безпечної як для окремої людини та навколишнього природного середовища, так і для населення країни, континенту, планети вцілому.

Сьогодні в основі життєдіяльності людини лежить практика господарювання, що базується на залученні значного обсягу природних ресурсів. Власне, використовуються традиційні технології господарювання, якими оснащені окремі галузі чи економіки певних країн. Однак саме сьогодні світова економіка змушена перейти до формування нового технологічного укладу (соціальне спрямування, технологічні, економічні та екологічні обмеження), який має стати підґрунтям майбутньої промислово-технологічної епохи. Йдеться про кардинальне розв'язання цілого ряду проблем: —

подолання бідності, забезпечення прав усіх громадян на волевиявлення та поширення екологічного світогляду; —

зменшення масштабів добування корисних копалин і виснаження родовищ; —

забезпечення технологічної оснащеності для переходу до ресурсоневитратного виробництва і загальної екологізації світової економіки; —

інтелектуалізація виробництва шляхом всебічної інформатизації та пріоритетності екологічної політики; —

стрімке зростання темпів нарощення світового наукового потенціалу, що забезпечуватиме впровадження нових технологій, які відповідають сучасним стандартам господарювання.

Зазначені принципи мають стати основою для міжнародних домовленостей та угод, усунення політичних розбіжностей та для розробки міждержавних механізмів творення спільного майбутнього.

Отже, для подолання кризових явищ необхідно передусім забезпечити ефективне управління розвитком держави. Це потребує застосування як дієвих адміністративно-правових важелів, так і ефективних соціально-економічних механізмів, що ґрунтуються на принципах сталого розвитку.

Адміністративно-правові важелі покликані сприяти такому економічному розвитку, який передбачає стале зростання науково-технологічного потенціалу, досконалу роботу виробничого комплексу, поліпшення добробуту населення та соціального клімату в державі, а також усунення деградації її природних ресурсів.

Принципи сталого розвитку означають, що сучасні технології мають орієнтуватися на дотримання законів біосфери. Насамперед ідеться про зменшення обсягу відходів, створення таких технологій, в яких відходи окремих базових виробництв є для інших виробництв напівпродуктами або сировиною. Адже і у біосфері відходи одних біологічних видів використовуються іншими як джерело їхнього розвитку. У такий спосіб біосфера реалізує принципи самоорганізації.

Діяльність міжнародних інституцій, насамперед ООН, має сконцентруватися на розв'язанні першочергових глобальних проблем. Це припинення знищення лісів на планеті та процесу її спустелювання; збереження режиму відновлення прісної води і родючості земель; подолання бідності і глобалізація екологічного мислення; кардинальне зменшення забруднення навколишнього природного середовища та збереження біологічного різноманіття.

Ми живемо на зламі двох промислово-технологічних епох, коли формуються нові промислово-технологічні пріоритети. А у зв'язку з цим зароджується відповідна соціально-економічна мораль. Нову промислово-технологічну епоху визначатиме, найімовірніше, біологічна спрямованість усього суспільного виробництва. Впроваджуватимуться технологічні процеси, які забезпечуватимуть охорону здоров'я людини та раціональне природокористування. Система господарювання орієнтуватиметься на комплексне, екологічно безпечне