Завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.

До природно-заповідного фонду належать:

Природні території та об’єкти, природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища.

Штучно створені об’єкти – ботанічні сади, зоологічні парки, парки пам’яток садово-паркового мистецтва.

Завдання, науковий профіль, особливості природного режиму та характеру функціювання природних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних парків, біосферних заповідників та зоологічних парків визначають у положення про них, які розробляються відносно до Закону України і затверджуються: Міністерством охорони навколишнього середовища України.

На рахунок громадян з питань охорони та використання території та об’єктів природно заповідного фонду мають право на :

Участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питанб розвитку заповідної справи, формування природно-заповідного фонду.

Участь у розробці та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання, запобігання негативного впливу на них господарської діяльності.

Внесення пропозицій щодо включення до складу природно-заповідного фонду найбільшцінних природних територій та об’єктів.

Участь у здійсненні громадського контролю за охороною заповідних територій та об’єктів, внесення пропозицій до притягнення до відповідальності винних у порушенні вимог охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Спеціальним уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є Міністерство охорони навколишнього середовища України.

Для збереження державного управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду можуть створюватися спеціальні підрозділи Міністерства охорони навколишнього середовища України та його органів на місцях.

Щодо участі об’єднань громадян в управлінні територіями та об’єктами природно-заповідного фонду: “Об’єднання громадян, статутами яких передбачена діяльність у галузі охорони навколишнього середовища, мають право на участь в управлінні територіями та об’єктами природно-заповідного фонду шляхом:

Внесення пропозицій щодо організації нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду, забезпечення їх охорони, ефективного використання і відтворення природніх комплексів та об’єктів.

Сприяння державному органу у їх діяльності у цій сфері.

Участь у встановленому порядку у проведенні екологічної експертизи об’єктів, що негативно впливають чи можуть впливати на стан території та об’єктів природно-заповідного фонду.

Участь у контролі за додержанням режиму таких територій та об’єктів.

Здійснення відносно до законодавства України інших заходів, передбачених їх статутами.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природніх комплексів і об’єктів, які мають особливе природо-охоронну, оздоровчу, історико-культурну, науково-освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об’єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому Законом та іншими актами законодавства України.

До складу територій національних природних паруів можуть включатись ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

На національний природній парк покладається використання таких основних завдань:

Збереження цінних природніх та історично-культурних комплексів та об’єктів.

Створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об’єктів.

Проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів.

Проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історично-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціями зонування:

Заповідна зона.

Зона регулювальної рекреації.

Зона стаціонарної рекреації.

Господарська зона.

Державний контроль за додержанням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється Міністерством охорони навколишнього природного середовища України його органами на місцях та іншими спеціальними уповноваженими державними органами.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду визначається законодавством України.

ПРИРОДНІ УМОВИ ПАРКУ.

Територія парку займає середню та нижні схили долини верхнього Прута. З північного заходу на південний захід вона прстягається на 100 км, із сходу на захід 20 км. На заході вона проходить по вододілу басейну річки Прут з басейном річки Бистриця-Надвірнянська, на півночі з руслом рік Кам’янка та Боярівка, на півдні по вододілу з басейном ріки Тиса, на сході з басейном ріки Черемош. Південна межа фіксується вершинами Говерли (2061 м), Брескун (1911 м), Пожижевська (1822 м), Данцеж (1855 м), Туркул (1937 м), Пік Івана (2020 м).

Геологічна будова. Карпатський національний природній парк знаходиться в межах українського сегменту Східних Карпат і перетинає з півдня на північ ряд їх структурно-фаціальних зон, зокрема Свидовецьку, Чорногірську і Скибову (рис. 2). Геологічна будова його території досить склвдна і своєрідна. Вона визначається інтенсивним розвитком численних розривів порушень типу насувів по яких різні за рангом тектонічні одиниці значно насунені одна на одну в північно-східному напрямі (рис. 3-4). Всі вони складені шліфовою формацією, потужним комплексом теригенно-осадових порід з характерним закономірно- ритмічним чергуванням їх між собою. Ця ритмічність зобумовлена специфічними палеогеографічними умовами осадонагромадження в геосинклінальному морському басейні протягом крейдового і палеогенового періоду станів його геологічної історії

Стратиграфія

Стратиграфічний діапазон флішового комплексу охоплює крейду, палеоген і неоген. Найдавнішими відкладами які відслонювалися КНГ є нижньокрейдові відклади тинотської світи, поширення якої обмежене свидовецькою зоною та Говерлянською підзоною Чорногорської зони. У розрізі світи виділяють нижню, переважно глинисту (потужність її понад 300 м) і верхню пісковикову (150-200 м).

На тиновітській світі залягають сеноман-туроцькі глинистіі відклади яловецької світи, які поділяються на дві підсвіти нижньо-складену