Своєрідним полігоном для випробування методів ведення війни і зразків сучасної зброї стала війна США в Індокитаї (1964— 1975 рр.). Там було скинуто понад 21 млн. авіабомб і випущено 229 млн. снарядів загальною вагою 15 млн. т, що втричі перевищує кількість боєприпасів, використаних на всіх фронтах другої світо-вої війни, і На землю В'єтнаму, деякі райони Лаосу й Камбоджі було розсіяно близько 100 тис. т різних хімікатів "З метою зни-щення лісів, посівів рису тощо. В результаті було знищено рослин-ність на 360 тис. га сільськогосподарських земель, загублено 70 % гаїв кокосових пальм, винищено – колосальні площі тропічних лісів. Особливої небезпечним виявився дефоліант і “ейджент оранж”, від якого гинули не лише дерева, а й постраждало близько 2 млн. чоловік, в тому числі і 60 тис. американських солдатів, що мали справу з цим хімікатом. Ця речовина стала і причиною пошкодження багатьох органів людей; генетичних аномалій у новонароджених тощо.

У 1971 р. військові сили США почали застосовувати у В'єтнамі надпотужні (вагою 7 т) авіабомби для створення і площадок для вертольотів. Розриваючись в метрі від поверхні землі, така бомба не створювала воронки, зате буквально «здувала» всю рослинність у радіусі 65 м. Тут же почали застосовувати надпотужні (вагою 33 т) бульдозери, здатні викорчовувати й згрібати дерева будь-якого розміру. За кілька років такими бульдозерами було зрізано 325 тис. га тропічних лісів (2 % території країни).

Знищення рослинності істотно вплинуло на екологічний ба-ланс В'єтнаму. Зросли ерозія й кислотність ґрунтів, отрутохімікати порушили мікробіологічний склад і отруїли ґрунти. З 150 видів птахів, що жили на землі В'єтнаму, залишилось лише 18. Рівнинні тропічні ліси тут зможуть відновитись не раніше, ніж через 100 років, а в гірських районах, де колись були ліси, ґрунти пов-ністю змито, і рослинність тут ніколи не зможе відновитись.

Під час війни в Перській затоці (1991 р.) вояччина Саддама Хусейна розглядала знищення екосистеми Кувейту вже як ефек-тивний засіб ослаблення противника. Відступаючи, іракська ар-мія підірвала динамітом і підпалила близько 700 потужних нафтових свердловин. В результаті цього жахливого експери-менту спалахнула пожежа, найстрахітливіша за всю історію людства. 6 млн. барелів (близько 1 млн. т) нафти щодня перетворю-вались на задушливий чорний дим. Фонтани полум'я, що сягали висоти 100 м, щодня викидали в атмосферу 50 тис. т діоксиду сірки (головний компонент кислотних дощів), 100 тис. т сажі, 80 тис. т вуглекислого газу; Цю пожежу вдалось загасити лише через півроку. Дим від Кувейту доходив до Кашміру (за 2000 км), де випадали чорні дощі. На поверхні як пустелі, так і Перської затоки утворились гігантські озера й плями нафти, загинуло безліч морських тварин (риби, крабів, лангустів, черепах, птахів). Високотоксичні забруднювачі повітря (озон, кислі аерозолі, канце-рогенна сажа тощо) викликали масові отруєння й захворювання людей.

Величезної екологічної шкоди біосфері Землі завдали наземні, підземні та підводні, випробовування ядерної зброї, що їх проводи-ли США, Радянський Союз, Великобританія, Франція, Китай. З 1945 по 1981 р. у світі було здійснено 1315 ядерних вибухів. Величезна кількість радіоактивних речовин, що надійшла в атмосферу, осідає ще й досі в усіх куточках, земної кулі. Не менше лиха заподіяли й ще заподіють радіоактивні відходи військового виробництва, скидання в моря й океани відпрацьованих ядерних реакторів підводних човнів, тисяч контейнерів; з радіоактивними відходами, атомні підводні човни, що потрапили на дно океанів після пожеж і аварій. За офіційними даними США, їхня військова промисловість лише протягом 80-х років виробила 450 тис. т шкід-ливих відходів, що перевищує загальну кількість відходів, що їх виробили всі американські хімічні кампанії, разом узяті.

З огляду на те, що на військових складах накопичено колосаль-ні запаси зброї, вибухових речовин, боєприпасів, у тому числі хімічних і ядерних, велику тривогу викликає проблема їх охоро-ни, знешкодження, обслуговування тощо. Особливо гострою вона є на території колишнього СРСР, де зросло безладдя, крадіжки, безвідповідальність військових тощо. Прикриваючись завісою се-кретності, військові власті не давали жодної інформації про стан цих складів. Та в наш час існування супутникової розвідки таку інформацію приховати неможливо. Світовій громадськості стало відомо про військову катастрофу на складах ракет у Сєвероморську 13 травня 1984 р., коли вибухи ракетних сховищ стали причиною поранення й смерті сотень солдатів. Приблизно в той же час у Бєларусі (в районі Бобруйська) прогримів могутній вибух на складах військового аеродрому. А в травні 1992 р. поблизу Влади-востока загорілись і почали вибухати склади з тисячами тонн артилерійських снарядів. Пожежа й вибухи тривали дві доби (за оцінками спеціалістів було знищено дев'ять підземних сховищ і сім наземних складів боєприпасів).

Від діяльності військових сильно страждає й природа України. Так, розташовані поблизу Білої Церкви ( в Узині) та поблизу Прилук бази стратегічних бомбардувальників надзвичайно силь-но забруднили авіаційним пальним ґрунти й підземні води в цих місцевостях: воду з колодязів пити неможливо — вона наполови-ну складається з гасу; нафтопродукти витікають з балочок і ярів. Таке ж становище спостерігається навколо військових аеродромів і ракетних баз поблизу Луцька, Бродів, Червонограда, ряду сіл на Житомирщині, Чернігівщині, Сумщині. Військові полігони, стрільбища, станції стеження руйнують чудову українську приро-ду в Недоборах, в Криму (район Карадагу) і в Інших місцях.

Новий етап у розвитку проблеми «екологія — війна» пов'яза-ний з освоєнням людиною космічного простору. Не