Під час технічної рекультивації виконуються такі роботи:

1) планування поверхні порушеної землі; 2) формування під-косів відвалів і бортів кар'єрів; 2) зняття, перевезення, зберігання та повторне нанесення ґрунтів; 4) будівництво доріг, гідротехніч-них і меліоративних споруд.

Найскладніший вид гірничо-технічної рекультивації — рекуль-тивація відвалів кар'єрів, шахт, ТЕС і гірничо-збагачувальних фабрик. При цьому виположуються відкоси відвалів і борти кар'є-рів (або ж їм надається терасовидний профіль), формуються похи-лі й горизонтальні поверхні. При плануванні відвалів під сільсько-господарські угіддя кути нахилу поверхні мають становити не більше 1—3°, при лісогосподарській рекультивації — 3—5°. У ок-ремих випадках повністю розбирають старі відвали (терикони, по-роди з яких використовуються для засипки ярів, балок, болот то-що або для виготовлення будівельних матеріалів).

Після планування відвали проходять період стабілізації (один-два роки), коли під дією сили тяжіння й вологи відвальні породи ущільнюються. Шар грунту наноситься на поверхню спланованого відвалу лише після його стабілізації. При цьому, якщо відвальні породи містять шкідливі для рослий речовини (скажімо, сульфіди), то вони попередньо вкриваються шаром інертних або ш дню придатних порід (пісок, глина, шлак тощо), а родючий грунт наноситься зверху.

На -відвалах, що рекультивуються, проводяться меліоративні роботи, метою яких є створення сприятливих гідрогеологічних ; поверхневій товщі порід, запобігання шкідливого впливу на біологічні властивості грунту кислотних, лужних чи солоних розчинів підстилаючих непридатних -(отруйних) порід, а також покращення агрохімічних властивостей малопридатних порід. Комплекс меліоративних заходів включає такі роботи, як дренаж, гідроізоляція родючих грунтів від токсичних тощо.

Біологічна рекультивація здійснюється після технічної передбачає заходи, що сприяють покращенню фізичних і агрохімічних властивостей грунтів на рекультивованих землях. Залежно від конкретних умов проводяться вапнування, піскування чи глинування грунтів, вносяться мінеральні й органічні добрива, а також, зола, шлаки чи, скажімо, стічні води, збагачені поживними речовинами.

Часто порушені території, зокрема кар'єри, після відповідної обробки стінок та дна використовують для створення водосховищ ставків, засаджуючи береги деревами, чагарниками. Іноді їх відводять (після засипання відвальними породами) під будівництво житлових будинків, спортивних майданчиків, складів тощо.

Нині рекультивацію земель включають у основні виробничі процеси. Підприємства, які порушують землі, зобов'язані після закінчення робіт привести їх до стану, придатного для використання в сільському, лісовому чи рибному господарстві.

Анализ работ В. И. Вернадского с неиз-бежностью приводит к выводу о том, что ме-тодологию науки ученый отнюдь не понимал в виде бессвязного и бессистемного нагро-мождения различного рода приемов и спосо-бов исследования. В понимании Вернадско-го, методология науки обладает своей, орга-нически ей присущей, внутренней логикой. Эта логика - отнюдь не результат условного соглашения или соображений удобства. Она - закономерный итог познания челове-ком окружающего мира. Поскольку же это познание не может не подчиняться объек-тивным закономерностям, постольку и сама методология науки в своем содержании и в своей структуре также оказывается под-чиненной той же железной необходимости. Как сказал бы сам Вернадский, методология науки - это не хаотическое скопление слу-чайностей, а определенная организован-ность, определенная, внутренне согласован-ная, система способов, приемов познания человеком действительности. Таково исход-ное положение, напрашивающееся уже при первом беглом знакомстве с пониманием Вернадским методологии науки.

В основе науки и научного мировоззре-ния, по мнению В. И. Вернадского, лежит определенный метод научной работы. Науч-ный метод и выражает собой наиболее полно и наиболее глубоко своеобразную сущность науки, ее специфику и ее резкое отличие от других форм человеческого сознания - ис-кусства, философии, религии. «Научный ме-тод проникает всю науку и является наибо-лее характерным ее проявлением» [1, с. 19].

Научный метод выражается в строго определенном отношении человека к под-лежащему изучению вопросу (предмету ис-следования). «Наиболее характерной сторо-ной научной работы и научного искания является отношение человека к вопросу, подлежащему изучению. В этом не может быть различия между научными работни-ками, и все, что попадает в научное миро-воззрение, так или иначе проходит через горнило научного отношения к предмету; оно удерживается в нем только до тех пор, пока оно его выдерживает». Это научное от-ношение - научный метод - представляет собой совокупность некоторых «основных принципов научного искания» [там же, с. 14, 17]. Вернадский выделяет некоторые наиболее характерные черты научного от-ношения к предмету исследования - прин-ципы научного метода:

1) строгая логика фактов, их научная кон-статация, выражающаяся в точности научного знания, его соответствия дей-ствительности;

2) проверка всякого научного положения опытным или наблюдательным путем;

3) определение и устранение ошибок, то есть возможных колебаний в данном научном учреждении.

«Эти черты отношения человека к пред-мету исследования, - пишет Вернадский, являются наиболее характерными. Наука и научное мировоззрение являются резуль-татом такой, ни перед чем не останавливающейся и все проникающей, работы чело-веческого мышления. Этим путем создалось огромное количество точно исследованных фактов и явлений. Применяя к ним логиче-ские приемы работы, как путем дедукции, так и индукции, наука постепенно уясняет, расширяет и строит свое мировоззрение» [там же, с. 17 - 18].

Научный метод есть тот фундамент, на котором строится всякая научная дис-циплина, он есть тот обруч, который связы-вает воедино между собой все науки без ис-ключения, он есть то орудие, при помощи которого из самых разнообразных научных дисциплин человеческая мысль постепенно выковывает единое научное мировоззре-ние, единую картину мира, Космоса, Все-ленной. «В общем основные черты такого мировоззрения, - пишет Вернадский, - бу-дут неизменны, какую бы область наук мы ни