Організаційно-економічні аспекти оптимізації ведення мисливства кадастр дичини

Жодна галузь народного господарства не може розвиватися без аналізу своїх сировинних ресурсів. Для мисливства базою управління і планування слугує облік чисельності й добування дичини [63, с. 1-2]. Йдеться про необхідність ведення державного кадастру тваринного світу, і як окремого - кадастру дичини.

Стратегія розвитку мисливства окреслює принципові позиції використання ресурсів дичини, але не називає конкретних шляхів, що може вирішити лише кадастр. Кадастр систематизоване зведення даних, у тому числі якісний та кількісний опис об'єктів чи явищ, у деяких випадках з їх економічною (еколого-соціально-економічною) оцінкою. Кадастр містить фізико-географічну характеристику об’єктів, їх класифікацію, дані про динаміку, ступінь вивчення й еколого-соціально-економічну оцінку з додатками картографічних і статистичних матеріалів. Кадастр може мати також рекомендації з використання об'єктів, пропозиції щодо їх охорони, напрями подальшого вивчення та інші дані [109, с.221]. Розрізняють кадастри: біоекономічний (біоекономічний морський), водний, детериораційний, земельний, лісовий, природних об'єктів і територій, які особливо охороняються, грунтів, промисловий, рекреаційний, фауністичний, флористичний, еколого-економічний [109, с.221-223]. На сьогодні в світі ведуть кадастри: біологічної продуктивності, біомаси, водний (зокрема , прісних вод),

детериораційний (ступені погіршення довкілля), дичини (як об'єкта спортивного полювання), земельний (звід даних про землі різного призначення), кліматичний (кліматичних умов і зокрема - агрокліматичний), ландшафтний (звід даних про ландшафтні структури, естетику ландшафтів), лісовий і лісових ресурсів, медико-географічний, мінеральних ресурсів, територій, які особливо охороняються, мисливсько-промисловий, грунтів, промисловий (до нього входить низка кадастрів), фауністичний, фізичного простору, флористичний, емісійний, енергетичний та ін.

Сьогодні в Україні відсутній як кадастр фауни, так і кадастр дичини. У 1980 р. кадастр тваринного світу був запроваджений (постульований) законом СРСР "Про охорону і використання тваринного світу". В 1981 р. прийнято одноіменний закон УРСР.

Правовим підґрунтям для створення такого кадастру є Конституція України, закон "Про охорону навколишнього природного середовища", Земельний Кодекс України, Лісовий Кодекс України, закон "Про тваринний світ".

Визначально те, що всі дикі тварини є об'єктами права власності українського народу і становлять державний фауністичний фонд. (Проте в жодному із законів не визначене поняття "Державний мисливський фонд"). Конституція України гарантує право користуватися природними ресурсами кожному громадянинові України.

Кадастр має бути створений на національному рівні. Він повинен представляти національні інтереси у сфері охорони, використання і відтворення дичини. В кадастрові переліки (каталоги) фауни мають бути внесені всі види. Це узгоджувалося б зі всесвітньою стратегією охорони природи МСОП (1978 p.), яка передбачає надання однакової уваги видам, котрі охороняються, які під загрозою винищення і тим, які інтенсивно експлуатуються. У п.2 наголошується на необхідності збереження достатньої кількості життєздатних популяцій кожного виду для забезпечення максимальної внутрішньовидової різноманітності.

Принциповими підходами при опрацюванні кадастру дичини є: І

1) Розуміння тваринного світу як складової природних ресурсів (зі швидким відновленням). Тварини - це біологічні об'єкти, вони характеризуються в руслі природних ресурсів, з урахуванням їх соціальної, економічної, культурної та екологічної ролі.

2) Визнання того, що використовуються не види загалом, а конкретні популяції, які живуть у різних географічних умовах (геосистемно-популяційний підхід).

3) Ці популяції відносно консервативні, мають різну чисельність і щільність, по-різному зазнають антропо-генного впливу.

4) Диференційований підхід до оцінки тваринного світу і умов його існування. Всередині окремих груп тварин мають бути виокремлені найважливіші види, які мають найбільше практичне значення в даний час. Для найважливіших видів слід складати ґрунтовні характеристики. Так, у групі копитних як найважливіші необхідно виділити такі види, як олень благородний, дика коза, дика свиня.

5) Ступінь моніторингу має бути різним (залежно від стану вивчення об'єктів і їх соціальної значущості).

Інформація, що має входити в кадастрову характеристику виду:

1) про географічне поширення виду в історичному плані (ареал і його динаміка);

2) чисельність і її динаміка;

3) екологічні (зокрема трофічні) особливості виду;

4) господарське використання, зокрема вилучення тварин (відлов, відстріл для різних видів користування: полювання з культурною метою, з науковими цілями, регулювання чисельності);

5) оцінка необхідних місць життя (угідь), сучасний їх стан і перспективи змін екологічних умов, у тому числі оцінка природних і соціальних чинників;

6) статус, який відображає не тільки стан чисельності, а й сучасне соціальне і функціональне значення виду (важливий мисливський вид чи ні тощо);

7) характеристика лімітуючих (межових) чинників для особливо цінних у практичному відношенні видів, де подаються дані про розведення у неволі, оцінюється потенціал до різних форм доместикації та синантропізації;

8) оцінка форм господарського освоєння видів і системи необхідних біотехнічних заходів при цьому;

9) розгляд необхідних заходів охорони;

10) загальна прогностична оцінка.

Зібрану необхідну інформацію доцільно оформляти як кадастрові зведення (у вигляді електронних таблиць).

Пропонуємо три форми кадастру дичини.

Форма 1 |

Форма 2

Характеристика угідь |

Біоекологічна характеристика виду |

Економічна характеристика використання виду

Рис. 5.1. Принципова схема організації кадастру дичини

Найважчим питанням, на наш погляд, є організація постійних спостережень (моніторингу) і контролю (тобто контроль кадастровим порядком). Згідно з чинним законодавством і діючими інфраструктурами функції

моніторингу за станом фауни в лісах покладено на Міністерство лісового господарства України; функції контролю покладено на сектор охорони тваринного світу в складі відділу з охорони рослинного і тваринного світу при Державній екологічній інспекції.

Зауважимо, що кадастрова оцінка побудована на основі комплексних зведень, тобто сукупності всіх знань, вимагає всебічного розвитку як фундаментальних досліджень (систематики, фауністики, екології, зоогеографії), так і прикладного характеру (мисливство). Це означає, що з часом кадастр буде розширюватися й ускладнюватися.

Напрямами роботи на перспективу мають стати:*

розробка