що близько 2 кубокілометрів води губиться на підживлення Келіфських озер (і озера супроводжують канал майже на всьому його протязі). До того ж стінки каналу не бетоновані. По розрахунках, на площі 80 тис. га., вздовж Каракумського каналу випарувалося 225 кубокілометра води (1/5 частина колишнього Аральськ моря).
Зараз, паралельно озерному колектору, що знаходиться в 12-ти км від Хіви, будується Ташаузський канал. Велику частину цього каналу вже побудовано. Довкола нього виникає безліч розбіжностей, що іноді приводять до серйозних міжреспубліканських і міжнаціональних спорів. Це відбувається, тому що 150 - 180 км цього каналу проходить по мертвій зоні пісків, а як вже було сказано вище, цей канал знаходиться недалеко від озерного колектора. Рівень води в каналі вище, ніж у колекторі на 3-4 метра, тому вчені і вважають, що з пуском каналу зростуть втрати амудар`їнської води, а, отже, ще більш скоротиться стік річкових вод в Арал.
Висохле дно Аральського моря зараз простирається на 28 тис.км2. Солончаки, засолені піски займають 2/3 цієї території. Щорічно з висохлого дна Аральського моря несеться 75 млн. тонн піску і пилу, а також ще 65 млн. тонн тонкодісперсного пилу і солей.
Висохле дно Аралу стає одним з основних постачальників аерозолів в атмосферу Землі. Ці частки переносяться на дуже великі відстані. Солі і дрібний пісок переносяться з Аральського дна на південь і на захід, легко переборюючи плато Устюрт і, потрапляючи в Каспій вони перемішуються з вертикальними списами поверхневого випару. У результаті цього змішування утворюються запал-сольові хмари, що піднімаються на великі висоти і переносяться на великі відстані.
На шляху переносу солей знаходяться льодовики. А пил і сіль, що досягають льодовиків, становлять особливу небезпеку. Тому в Приаральську за останнім часом мінералізація дощової води збільшилася в 2 рази, а безпосередньо в Аралу – у 7 разів. Сіль і пил, що приноситься з пустельного Аральського дна, збільшує забрудненість атмосфери Землі більш ніж на 5%. Таким чином ми маємо справу з глобальною екологічною катастрофою, границі, що у майбутньому можуть розширитися, якщо люди не винайдуть ні яких заходів для її усунення.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Конституція України (від 28 квітня 1996 р.)
Земельний кодекс України (в ред. 13 березня 1992 р.)
Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р.
Білявський Г.О. “Основи загальної екології” К., 1995р.
Горшков С.П. Экзодинамические процессы освоенных территорий. – М.: Недра, 1982.
Григорьев А.А. Города и окружающая Среда. Космические исследования. – М.: Мысль, 1982.
Запольський А.К. Основи екології.К.- 2001.
Кучерявий В.П. Екологія.-Л.:Світ, -2000.
Никитин Д.П., Новиков Ю.В. Окружающая Среда и человек. – М.: 1986.
Одум Ю. Основы экологии. – М.: Мир, 1975.
Радзевич Н.Н., Пашканг К.В. Охрана и преобразование природы. – М.: Просвещение, 1986.
