Таблиця 5.3- Пожежонебезпечні характеристики аеросуспензій

Аеросуспензія | Розмір фракції, мк | Температура самозаймання, °С | Нижня межа вибухання, г/см3 | Примітка

Алюміній | - | 645 | 40

Альтакс | 850 | 645 | 37,8

Діфенілгуанідін | 850 (70%)

74 (30%) |

790 |

12,6

Каніфоль | 74 | 850 | 5,0 | Зольність 0,05%

Кап такс | 850 (69%)

74 (31%) |

628 |

15

Лігнін | 850 | 686-775 | 10,1-63,0

Поліпропілен | 850 (43%)

74 (57%) |

890 |

12,6 | Зольність 0,05%

Поліетилен | 850 (95%)

74 (5%) |

800 |

12,6

Пил гумовий (при шліфуванні) | 850 | 1000 | 10,1 | Зольність 41,3%

Пил гумовий (при шліфуванні) | 850 | 1000 | 10,1 | Зольність 41,3%

Сажі | - | 242-400 | 55 (по кисню)

Сіра, сірчаний колір | 850 | 575 | 2,3

Тіурам | 850 (75%)

74 (25%) |

580 |

20,2

Шлак | - | 900 | 15 | Зольність 2,91%

Фтальовий ангідрид | 74 | 800 | 12,6

Температура самозаймання аеросуспензій визначається при концентрації пилу, близького до стехіометричної. Підвищуючи поступово температуру спіралі, знаходять таке її найменше значення, при якому спостерігається вибух, і цю температуру приймають за температуру самозаймання.

Розглянемо також головні аспекти пожежонебезпечних властивостей твердих пальних речовин

Окрім групи горючості, тверді пальні речовини характеризуються температурами запалювання і самозаймання. Для їх визначення використовують різні методи, проте для оцінки пожежонебезпечних властивостей каучуків, гум і гумовотканинних матеріалів доцільно використовувати установку, схема якої показана на рисунку 5.1 [26,24].

А - мале дзеркало; Б - велике дзеркало; 1 - джерело напруги; 2 - фільтри для регулювання температури нагріву; 3 - термопара; 4 - зразок каучуку або гуми; 5 - електроди; 6 - груз; 7 - мікровимикач; 8 - електрогодинник.

Рисунок 5.1 – Схема установки для визначення пожежонебезпечних параметрів

Джерелом нагріву в приладі є дуга, яка знаходиться у фокусі маленького параболічного дзеркала. Світлова і теплова енергія, відображені малим дзеркалом, потрапляють на інше дзеркало діаметром близько 500 мм. Зразок у вигляді смужки шириною 6 мм і завтовшки 2 мм підвішується у фокусі великого дзеркала. Температура у фокусі може досягати 1400°С і регулюється за допомогою світлових фільтрів з отворами і заслінок. При визначенні температури самозаймання зразок нагрівається до тих пір, поки він не зажевріє мимовільно. При визначенні температури спалаху полімеру, нагрівають зразок до тих пір, поки не починається виділення летючих. Гази, що виділяються, запалали за допомогою електричної іскри, яка проскакує з інтервалом в 1 с. Температура, при якій летючі запалали іскрою, приймається за температуру спалаху.

Даний прилад може бути використаний і для визначення часу руйнування матеріалу, для чого до зразка підвішується вага масою 30 г. При згорянні матеріалу вантаж падає і вимикає електричний годинник, який пускається при початку дії певної температури.

Зі всіх видів каучуків натуральний каучук найбільш пожежонебезпечний - він має порівняно низьку температуру запалювання (129°С). Розкладання каучуку при температурах вище 2500С, що супроводжується виділенням різних газоподібних продуктів, сприяє утворенню вибухонебезпечних концентрацій продуктів деструкції і за певних умов може спричинити за собою вибух. При горінні каучук плавиться і розтікається, утворюючи рухоме середовище, сприяюче розповсюдженню пожежі і утрудняючи його гасіння. Температура полум'я при горінні каучуку залежить від умов протікання горіння і може досягати 1500-1700°С.

Більшість синтетичних каучуків також горючі, мають температуру запалювання 260—300°С і інтенсивно горять з виділенням густого чорного диму. По ступеню займання синтетичні каучуки розташовуються в ряд СКЕПТ, СКН-40, СКН-26, СКН-18; бутадиєн-стирольні, СКД, СКІ-3. При підвищених температурах (80-120°С) вони можуть володіти певною схильністю до теплового самозаймання.

Хлоропреновий каучук (наірит), хоча і відноситься до горючих матеріалів, але володіє інертністю до запалювання. Його горіння відбувається не інтенсивно, проте продукти деструкції (НСl, Сl2), що виділяються при термічному розпаді, володіють надзвичайними токсичними властивостями. Це приводить до сильної загазованості приміщень і створює труднощі при гасінні наірита, що горить.

Сілоксанові і фторкаучуки відносяться до важкогорючих матеріалів, але в умовах пожежі з фторкаучука може виділятися фтористий водень, що володіє сильними токсичними властивостями (ПДК 0,5 мг/м3).

Текстильні матеріали відносяться до легкогорючих матеріалів, особливо бавовняні і шерстяні тканини. Температура їх запалення складає 200-250°С, а при попаданні на їх поверхню масел спостерігається і теплове самозагорання при порівняно низьких температурах (30—60°С).

Тканини з хімічних волокон (капрон, лавсан і інші) запалюються при температурах порядку 400°С і їх горіння відбувається з виділенням продуктів термічного розпаду високомолекулярних ланцюгів. Відсутність пор в цих волокнах і інертність до окислення киснем повітря робить їх несхильними до теплового самозапалення.

Таким чином можливо зробити такий висновок, що при умовах дотриманні простих правил техніки безпеки робота з гумовотехнічними виробами не буде приносити шкоду здоров’ю людини та довкіллю.

6. РОЗРАХУНОК РЕНТАБЕЛЬНОСТІ І ТЕРМІНА ОКУПНОСТІ ВИРОБНИЦТВА

6.1 Визначення собівартості продукції

Собівартість продукції – це грошовий вираз витрат по виготовленому продукту. Собівартість продукції є комплексним економічним показником, який характеризує ступінь використання усіх виробничих ресурсів (матеріальних, грошових, трудових). Собівартість як показник використовують:

для контролю за використанням ресурсів;

визначення економічної ефективності від запроваджених заходів;

встановлення цін на продукцію;

від собівартості залежить розмір прибутку

В залежності від часу формування затрат є собівартість:

планова;

фактична.

Планова собівартість – визначається перед початком планового року і планується на основі норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану. Фактична собівартість – відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бух обліку. У промисловості розрізняють: індивідуальну і суспільну собівартість.

Індивідуальна – це витрати по виготовленню і реалізації продукції окремого виробника.