З однієї тони твердих відходів одержують 1,5 тисм3 газу і біля 40 кг смоли з теплотою спалювання відповідно 6,0 МДж/м3 і 33,0 МДж/кг. Шлак вивозять у відвал. Установка, що експлуатується у Швеції з 1976 р., розрахована на переробку суміші, що складає з побутових відходів, гумових відходів і кам'яного вугілля.

У Німеччині [8] запропоновано проводити термічну переробку зношених шин із коксуванням кам'яного вугілля в камерних печах. Проте якість кам'яновугільного коксу як сировини для металургії при змішанні його з твердим продуктом термообробки гуми погіршується. Тому рекомендується переробляти відходи не в складі коксової шихти, а завантажувати їх у практично чистому виді в частину камер із тим, щоб одержуваний у цих камерах продукт не змішувати з коксом, який утворюється в результаті коксування вугілля в інших камерах. У той же час рідкі та газоподібні продукти з усіх камер пропонується відводити у загальну систему охолодження і конденсації і надалі переробляти і використовувати спільно. При такій організації процесу можна одержати достатньо однорідні суміші рідинних продуктів. Але виникають трудності, пов'язані як із необхідністю роздільного завантаження вугілля і відходів, так і роздільного розвантаження твердих продуктів коксування. Таким чином, додавати відходи до твердого палива в процесі його переробки доцільно лише тоді, коли воно не супроводжується ускладненням чинної технології і покращує показники основного процесу.

I – автошини;

II – парогазова суміш;

III – гарячий дим;

IV – газ для псевдожиження;

V – твердий продукт;

1 – шлюз;

2 – корпус;

3 – псевдожижений шар;

4 – поворотна сітка;

5 – шахта для стального корду

Рисунок 1.5 – Реактор для піролізу автошин, які не треба різати у крошку

I – пар;

II – повітря;

III – паливо;

IV – парогазова суміш;

V – твердий продукт;

1 – привод ланцюгового конвеєру;

2 – камера для загрузки шин та відгрузки корду;

3 – псевдоожижений шар;

4 – прилад для перемішування;

5 – піч

Рисунок 1.6 – Реактор для піролізу шин

Таким чином, на сучасному етапі діючи промислові установки для утилізації автопокришок працюють по схемі низькотемпературного рідинно-фазного пролізу, часто з доступом кисню. Не подрібнені шини, таким чином, важко переробляти. До того ж процес проходить по стадіям, необхідно перевантажувати реактор, що знижує ефективність праці та погіршує вплив на довкілля.

Сучасне устаткування для сухого високотемпературного пролізу дозволяє утилізувати цілі шини. Тобто зовсім виключити операцію подрібнення та економити енергію. Головним чином застосовувати для цього установки псевдоожиженого шару, барабанного та шахтного типу.

У Польщі розроблена установка для переробки зношених покришок і гумових відходів розчиненням їх у важкому нафтовому залишку або в ароматичних смолах .На установці одержують гумовий деструкт, що містить біля 36% гуми.

В Франції розроблений метод швидкого розчинення гуми у нафтовій олії. По цьому методу шматки шини розчиняють при атмосферному тиску і температурі біля 380°С в олії при дії інертного газу (азоту). Процес розчинення триває декілька секунд. У порівнянні з іншими методами утилізації гуми, цей метод має ряд переваг: немає необхідності в застосуванні високих температур і тиску, тому вартість процесу утилізації гуми знижується. При зануренні 1 т шин у 1 т олії одержують біля 100 кг пального газу, 100 кг металу з каркаса шин і більш 1,8 т рідинного палива з теплотою спалювання 35,-37,8 МДж/кг (теплість спалювання вугілля і нафти відповідно дорівнює 29,4 і 45,4 МДж/кг). [20, 21]

Найважливішою перевагою піроліза як методу переробки твердих відходів є можливість одержання продуктів, що можна використовувати в якості джерела енергії і хімічної сировини. Напрямок використання продуктів піроліза визначається їхнім складом і фізико-хімічними властивостями. Розглянемо докладніше це питання.

Газоподібні продукти. Вихід і склад газоподібних продуктів піролізу залежать від складу вихідних відходів. Результати термічного розкладання окремих компонентів твердих відходів показують, що газ піролізу гуми складається переважно з вуглеводів і водню. Склад газу також істотно залежить від засобу проведення процесу, у першу чергу, від наявності в піролізній системі окисних агентів і інертних розріджувачів.

При високотемпературному піролізі твердих відходів газ є єдиним енергетично цінним продуктом і його використовують для одержання пару в казанах-утилізаторах даного виробництва. Можливо застосування газу в якості додаткового палива для котлів, що працюють на ріддинному паливі.

Гази, отримані при низько- і середньотемпературному піролізі як побічні продукти, звичайно використовують у якості палива для цього ж процесу. Надлишок газу можна застосовувати для одержання пару або гарячої суміші також для цього виробництва. Передача газу по трубопроводах економічно недоцільна. Використання піролізних газів для інших цілей, наприклад для виробництва високооктанових бензинів поки не рекомендується.

Рідкі продукти. Рідкі продукти (смоли), які одержані в результаті термообробки відходів, істотно різняться по складу і основним фізико-хімічним показникам. Пропозиції щодо використання цих смол зводяться в основному до застосування їх у якості котельного палива.

У смолі, яка одержана зі зношених шин, утримуються тверді елементи, причому вміст сірки складає біля 0,7%. У порівнянні з типовими нафтами в цій смолі декілька більше вуглецю і помітно менше водню що може свідчити про підвищене утримання ненасичених сполук. Внаслідок великої кількості фракцій з низкою температурою кипіння, ці смоли не відповідають вимогам, які запропоновані до котельного палива. Таким чином, для використання цих смол у якості палива їх необхідно попередньо звільняти від фракцій , що киплять при низьких температурах (до 200