Порушення ґрунтів і гірських порід пов’язане з динамічною силою вітру, що має прямий зв’язок з його швидкістю. Руйнівна діяльність вітру виявляється у двох головних процесах: вивітрювання ґрунту (дефляція) та обточування гірських порід (корозія). Обидва процеси супроводжуються переміщенням частинок ґрунту і відбуваються паралельно, хоча процес вивітрювання властивий ґрунтам пухкого стану, в той час як обточування спостерігається в зонах з широким розвитком кристалічних утворень.

Характерними формами вітрової ерозії є улоговини видування, ніші видування, борозни і траншеї, гребені, а також здування пухкого ґрунту. Масштаби цих негативних явищ спотворення рельєфу інколи дуже великі. Наприклад, шар ґрунту в Новотроїцькому районі Херсонської області в 1973 році був знятий більше, ніж на 10 см, що значно зменшило врожайність в цьому регіоні.

Інша сторона вітрової діяльності є наслідком зменшення швидкості вітру, або поява на шляху перешкод. Зміна напрямку також сприяє відкладанню частинок, що переносяться. Найменші частинки (глинисті та пилуваті) переносяться іноді на сотні кілометрів. Так, тонкозернисті піски переносяться з пустелі Каракум через Каспійське море.

У межах України пилові бурі часто виникають на півдні в Херсонській та Миколаївські областях.

Осередком, що виник внаслідок діяльності вітру, є так звані Олешківські піски на лівобережжі нижньої течії Дніпра, на південь від м. Каховка.

4 ПРОТИЕРОЗІЙНІ ЗАХОДИ

Заходи боротьби з водною ерозією можна поділити на профілактичні та інженерні. До профілактичних заходів належать: заборона вирубання лісів, поздовжнє розорювання схилів та виконання земляних робіт на схилах, заборона неорганізованого скидання поверхневих вод.

Інженерні заходи передбачають будівництво спеціальних споруд, щоб запобігти розвитку ерозійних процесів, залісення схилів, садіння лісосмуг для захисту від вітру тощо.

Земляні споруди можуть бути водопідвідні та водовідвідні. Такі споруди були вперше застосовані на Придеснянському ерозійному осередку.

В районі Канівських дислокацій широко застосовуються водовідвідні вали. Водоутримувальні споруди застосовуються в різних осередках розвитку ерозійних процесів.

Важливим є питання експлуатації споруд різної складності і призначення. Від правильної організації виробничого процесу залежить ефективність роботи і тривалість функціонування, що дає можливість запобігти розвитку ерозійних процесів.

Важливою складовою захисту від ерозії є будівництво гідротехнічних споруд. За конструкцією ці споруди бувають простими і складними, а за функціональною ознакою – водоутримувальні, водовідвідні та водоскидні.

До простих споруд належать земляні вали, канави, загати, перепади та невеликі дамби. Їх призначення – повне або часткове затриманні поверхневого стоку та твердої фази потоку, закріплення тимчасових водотоків, щоб запобігти розмиванню, зсувам, обвалам та осипанню. Будівництво цих споруд є доцільним у випадку, коли неможливо запобігти лінійним розмиванням.

Для захисту полів, крім будівництва споруд, доцільним є використання соломи. Насипана на полях шаром у декілька сантиметрів, вона є не тільки добривом. У дощової краплини, яка розбивається при контакті з соломою, зменшується кінетична енергія, і до ґрунту вона доходить вже “безпечною”. Також змивання проходить меншою мірою.

НАСЛІДКИ ЕРОЗІЇ ДЛЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Змивання найбільш родючого верхнього шару ґрунту, вихід на поверхню горизонтів з меншим запасом поживних речовин, з гіршими фізичними властивостями призводить до значного зниження врожайності всіх сільськогосподарських культур.

Врожай на схилах залежить не тільки від звичайної агротехніки його отримання, а й від вікової та сезонної ерозії ґрунту, а також від того, в якій фазі розвитку рослини утворились струменеві розмиви. Найбільш шкідливими є промивини, розмиті в період першої половини вегетації.

Продуктивність всіх сільськогосподарських культур та їх якість на змитих ґрунтах значно зменшується, а на намитих – збільшується. Різні культури по-різному реагують на еродованість ґрунтів.

Наприклад, пшениця менш за все знижує врожай в степу. В лісостепу ця культура також мало реагує на слабку розмитість ґрунту, але досить сильно зменшує врожай при середній та сильній еродованості. Більш за все на еродованих ґрунтах зменшує свій врожай кукурудза в лісостепу та степу. Цукровий буряк наближається за показниками до кукурудзи. Горох при слабкій розмитості ґрунтів знижує врожай трохи менше, ніж на одну п’яту частину, а при більшій – на третину або наполовину. Ячмінь та овес не дуже відрізняються від гороху.

ЛІТЕРАТУРА

1. Михайлюченко М.Т., Телешек Ю.К. Заслон ерозії. – К.: Урожай, 1987.

Проблемы инженерной геологии в связи с рациональным использованием геологической среды. – Ленинград, 1976.

Скоробумов А.С. Эродированные почвы и продуктивность сельскохозяйственных культур. – К.: Урожай, 1983.

Фролов А.Ф., Коротких И.В. Инженерная геология. – М.: Недра, 1990.

Холупяк К.М. Эродированные земли в Украинской ССР и пути повышения их плодородия.