Еколого-ландшафтознавчий аналіз, як методологічна концепція дослідження екологічних проблем людини, екологічних умов її життєдіяльності, навколишнього природного середовища ґрунтується на теоретико-методичних положеннях ландшафтознавства, вчення про геосистеми, ландшафтної екології, екологічної географії, геоекології. Об’єктом його є ландшафтні комплекси різних рангів, суб’єктом — людина з її екологічними потребами, предметом — сучасні стани ландшафтних комплексів, зокрема такі їхні аспекти, як екостани та екоситуації, що формуються внаслідок сукупної дії природних і антропогенних чинників. Мета еколого-ландшафтознавчого аналізу — оцінка стану ландшафтних комплексів з точки зору екологічних потреб людини, тобто сприятливості його для її життя й діяльності та обґрун-тування шляхів поліпшення навколишнього природного середовища.

Основу загальної теоретичної моделі еколого-ландшафтознав-чого аналізу складає поліцентрична модель ландшафтного комплексу, що є середовищем людини. При цьому людина розглядається у системі взаємозв’язків і взаємодій з усіма компонентами ландшафту. З філософського погляду ця модель ґрунтується на сучасній постне-класичній методології, основою якої є положення про суб'єкт-об'єктну єдність у процесі пізнання. Модель відображає саму суть аналізу, який є ландшафтознавчим за змістом і методом та екологічним за напрямом й кінцевими цілями. Він базується, перш за все, на ландшафтознавчому підході, на таких загальнонаукових підходах як генетичний, системний, екологічний, геоситуаційний, геоінформаційний та інших, а також на методах аналізу, синтезу, індукції, дедукції, порівняння, спостереження, моделювання тощо.

У процесі еколого-ландшафтознавчого аналізу ефективним є використання сучасних ландшафтознавчих концепцій, пов’язаних з уявленнями про ландшафтне різноманіття, природний потенціал ланд-шафтних комплексів, їх стійкість, антропогенні модифікації, культурні ландшафти та ін., а також з уявленнями про єдність континуальності та дискретності ландшафтної оболонки, багатови-мірність простору, часу і людини.

Серед ландшафтознавчих підходів до вивчення зміненої людиною природи, якими є вчення про антропогенні ландшафти, геотехнічні системи і антропогенно модифіковані ландшафтні комплекси, фактичну сучасну ситуацію на регіональному рівні ландшафтної організації найбільш повно, на нашу думку, відображає вчення про антропогенні модифікації ландшафтів. Останні являють собою певні стани ландшафтних комплексів, зумовлені дією антотропогенного фактору, які характери-зують-ся своєрідністю екологічних умов.

У зв’язку з цим важливим вихідним положенням еколого-ландшафто-знавчого аналізу, на нашу думку, є такий ландшафтознавчий принцип: людина, будучи складовою частиною природи, ландшафту, суттєво впливає на характер природних процесів, змінює і модифікує ландшафтні комплекси, але вони завжди залишаються природними утвореннями і продовжують функціонувати за природними, загальними для всієї ландшафтної оболонки законами.

Еколого-ландшафтознавчий аналіз, як концептуальний напрям ландшафтознавства, що пов’язаний з вирішенням екологічних проблем, грунтується на системі специфічних термінів і понять, таких як екологічні фактори, екологічні умови, екологічна ситуація, екологічний стан ландшафтів, ландшафтно-екологічна ситуація, ландшафтно-екологічна оцінка тощо.

У еколого-ландшафтознавчих дослідженнях заслуговують на вико-рис-тання чимало положень вчення про геосистеми, зокрема уявлення про різні типи геосистем (морфологічні, каскадні, процесорні, керовані) (Chorley, Kennedy, 1971), парціальність і поліструктурність геосистем (Раман, 1972; Швебс і ін, 1986), типи геосистемних взаємодій (Боков, 1989) та інші.

Еколого-ландшафтознавчі дослідження гірських країн мають певні особливості, які пов’язані, перш за все, із такими загальними, специ-фічними для гір закономірностями ландшафтної диференціації як висот-на ландшафтна поясність, ландшафтна ярусність, бар’єрність, висока залежність ландшафтної структури від строкатої літології порід і морфоскульптурних властивостей рельєфу тощо. Заслуговує на увагу своєрідність історії розвитку, структури, динаміки і властивостей гірських ландшафтів, для яких характерні тісні взаємозв’язки між компонентами та ландшафтними комплексами, однонаправленість пото-ків речовини та енергії, загальна нестабільність і нестійкість ландшафтів, підвищена їх чутливість до антропогенних навантажень. У ландшафтних комплексах гір суттєво зростає роль екологічних чинників, пов’язаних з частими виявами катастрофічних амплітуд ритмів природних процесів, значним природно-ресурсним потенціалом ландшафтів і високою його концентрацією, контрастністю природних умов в цілому.