1. Підхід до вивчення будь-якого природного об'єкту чи проце-су має бути універсальним, цілісним, в основі якого лежить ідея єдності світу, тісних взаємозв'язків всіх явищ і процесів у природі, неодворотність розплати за будь-які втручання в довкілля.

2. Будь-яка людська діяльність повинна супроводжуватися думкою, що людина — частка природи, елемент її, який своїм функціонуванням не має права порушувати гармонію життєвих процесів біосфери; тільки їй належить вирішити проблему само-визначення й пріоритету людських цінностей, використавши для цього могутній колективний інтелект і піднявши рівень духов-ності.

3. Моделювання стратегії еколого-економічного розвитку на-цій і людства в цілому повинно йти шляхом поліваріантного прогнозу.

Ці прогнози мають передбачити кілька співвідношень наслід-ків розвитку нашої цивілізації: які прогнозуються і які проек-туються; які прогнозуються, але не проектуються; які не проек-туються і не прогнозуються. І чим демократичніше, цивілізованіше буде суспільство, тим більше гарантій вибору соціально-економічних і науково-технічних рішень з наслідками, які прогнозуються і проектуються.

4. Нова цивілізація в процесі свого розвитку повинна виробити принципіально іншу матеріальну основу — спрямування суспіль-но-виробничої технології формування природно діючих систем, які здатні здійснювати еквівалентний обмін речовини і енергії між суспільством і довкіллям.

Економіка природокористування — новий розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ре-сурсів, негативний вплив забруднення природного середовища, процеси та явища суспільного життя, викликані нестачею при-родних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забруднен-ням всіх сфер Землі. Як і в інших науках, базою економіки приро-докористування є знання основних екологічних законів, законів розвитку природи й суспільства.

Економіка природокористування вивчає характер співвідно-шення позитивних і негативних змін природних умов, рівні вико-ристання суспільством природного середовища в зв'язку з ви-робничими відносинами між людьми за даними конкретних еко-номічних наук, а також геології, біології, ґрунтознавства, лісівництва, демографії, метеорології, гідрології та інших наук. Як самостійна наука економіка природокористування сформува-лася в 60—70-ті роки XX ст.

У процесі розвитку суспільства постійно виникають супереч-ності між зростаючими потребами людей і обмеженими можли-востями біосфери. Враховувати й оцінити їх має економіка приро-докористування, оперуючи переважно такою складовою природ-ного середовища, як природні ресурси — елементи й сили природи, які людина може використати й використовує для своїх життєвих потреб.

При вивченні природних ресурсів з цієї точки зору слід ураху-вати такі їх основні особливості. Головними природними ресурса-ми є земля як просторова основа життя, виробництва, й в першу чергу — родючі землі, повітря, моря, океани, річки, озера та підземні води, рослини й тварини, корисні копалини (енергетично-мінеральна та будівельна сировина).

Нині вважається, що всі природні ресурси вичерпні, різниться лише час їх вичерпання. Умовно невичерпними можна вважати енергію сонця, вітру, морів і океанів, геотермальну. Природні ресурси поділяють на невідновні, частково відновні й умовно відновні. До частково відновних належать ліси, грунти, вода, деякі види тваринного й рослинного світу.

Ресурси розрізняють також за їхньою взаємозамінністю. До тих, що можуть замінятися, належать різні види енергії, палива, сировини (чорні метали, алюміній, будівельні матеріали тощо). Практично незамінними є повітря та вода.

При визначенні запасів ресурсів води, корисних копалин ко-ристуються поняттям ступінь вивченості та ступінь розвіданості ресурсів. Так, вітчизняні геологи розрізняють чотири ступені вивченості ресурсів корисних копалин: А — родовища детально розвіданих і вивчених ресурсів, які можна передавати в експлуа-тацію; В — попередньо розвідані ресурси з приблизно визначени-ми межами поширення родовищ; СІ — слабко розвідані та вивчені родовища; С2 — перспективні райони розвитку родовищ корисних копалин, виділені на основі наукових прогнозів.

В інших країнах користуються дещо іншими класифікаціями природних ресурсів, але вони близькі за змістом до наведеної.

Розвиваючись, людство наростаючими темпами збільшувало кількість і обсяги споживання усіх видів природних ресурсів. Зростання за останні 150 років майже в 130 разів лише про-мислового виробництва зумовило небачений рівень споживання всіх видів природних ресурсів. Так, СІЛА, колишній СРСР, а та-кож країни Західної Європи майже повністю вичерпали таку сировину, як вугілля, сіль, поліметали, марганець, залізні руди, ліс. Подальший неконтрольований, некерований розвиток людсь-кої діяльності може мати катастрофічні наслідки для життя всієї планети. Тому головним завданням економіки природокористу-вання є вивчення найкращих варіантів адаптації глобальної со-ціально-економічної системи до змін, що відбуваються в біосфері, визначення оптимальних антропогенних навантажень на при-родне середовище з використанням усіх можливих економічних стимулів. Ця наука має розробити основні принципи дії цих стимулів.

Для розвитку економіки будь-якої країни важливі три основ-них фактори: 1) головний — трудові ресурси (населення); 2) за-соби виробництва (знаряддя праці сільського господарства, транспорту, будівництва, технології тощо); 3) природні ресурси. Ці фактори завжди використовуються суспільством комплексно: раніше майже безконтрольно, нині — дедалі упорядкованіше, з урахуванням майбутнього впливу на природу.

Одним із принципових моментів при вирішенні завдань еконо-міки природокористування є необхідність застосування інтегрова-ного підходу до збереження й раціонального використання при-родних ресурсів, тобто ресурси мають розглядатися як єдине ціле в умовах багатостороннього впливу на них людини.

Реальні потреби в природних ресурсах необхідно визначати з урахуванням взаємозаміни факторів виробництва, а оцінювати їх й одержувати з них продукцію слід як єдиний комплекс, як цілісну природно-продуктову систему. Для цього потрібно для кожного природного ресурсу чи групи ресурсів побудувати при-родно-продуктовий ланцюг, який з'єднує первинні природні фак-тори з кінцевою продукцією.

Вдосконалення природокористування — міжгалузева пробле-ма, при вирішенні якої мають враховуватися можливості навіть далеких від природи галузей (наприклад, кібернетики), визнача-тися альтернативні варіанти й передбачатися досягнення ефекту протягом тривалого періоду.

Існують три шляхи соціально-економічного зростання: 1) нарощування маси тих