Особливо посилюється негативний антропогенний вплив на природу після застосування паравої машини на морському і залізничному транспорті ві винаходу двигуна внутрішнього згоряння.

Але на цій - 2-й стадії взаємодії людини і природи динамічна рівновага біосфери ще не порушилась.

111 стадія взаємодії природи і людини. Вона почалась в середини ХХ ст. після закінчення 2-ої світової війни. Саме війна стимулювана стрибок у розвитку техніки. З цього часу людина, більш ніж коли раніше, проявляє себе як найбільш могутня геологічна сила на планеті. Можна сказати, що людська діяльність за потужністю і масштабами перевищує найпотужніші стихійні явища.

Втім, наслідки такої діяльності і для природи, і для людини є негативними. Через зростающий антропогенний тиск на природу руйнування біосфери загрожує стати незворотним. Процес може досягти такого ступеню, що природне середовище стане непридатним для подальшого існування людей.

На даній стадії взаємодії людини і природи їх зв"язок є настільки органічним, складнодиференційованим, що дослідники говорять про існування єдиної соціоекосистеми (Голубець М., Бачинський Г.). Соціоекосистему визначають як складну, динамічну систему, що є функціонально замкненою. Вона втратила здатність до природної саморегуляції. А її головним регулятором стала людина (суспільство). Тобто, саме від людини залежить майбутнє і природи, і суспільства. За даними аналізу, здійсненого Міжнародними комісіями при Генеральній Асамблеї ООН, стан соціоекосистеми є кризовим.

Головними факторами, що призвели до кризового стану, є демографічний вибух, урбанізаці, індустріалізація та хімізація господарства. Так, населення Землі за останні десятиліття зросло більше, ніж в 2 рази. Воно вже досягло 6 млрд. і продовжує зростати.

Через потужний техногенний вплив посилилася загроза "парнікового ефекту". Так, зараз на Землі щороку спалюють приблизно 2 млрд. вугілля. Через це в атмосферу викидаються мільярди тон вуглекислого газу. Наземні рослини не встигають переробляти таку величезну кількість вуглекислого газу. Тому він швидко накопичується. При таких темпах спалювання органічного палива очикується, що в 2010 р. викиди вуглекислого газу досягнуть 10 млрд. тон. В таких умовах проявиться "парніковий ефект", при якому атмосфера буде безперервно нагріватися. Водночас, вміст кисню в атмосфері буде неухильно падати.

Отже, на жаль, людина проявила себе як руйнівна геологічна сила. Ідея В.Вернадського і Т. де Шардена про ноосферу як етап розумного впливу людини на природу, про можливість злиття науки, суспільного розвитку і державної політики, про світ без війн і екологічних проблем проявляє себе як важливий світоглядний орієнтир в сьогоденному прагненні людства розв"язати екологічні проблеми.

3.АКСІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ В НАУКО-ЕКОЛОГІЧНОМУ ПІЗНАННІ.

Рух екології до постнекласичного етапу пов”язаний з включенням аксіологічних аспектів в наукове пізнання. Відповідно - з усвідомленням природи як морально-світоглядної цінності, введення її в сферу морального відношення. Видатний німецький філософ О.Розеншток-Хюссі в 30-ті роки обговорював проблему становлення нової наукової раціональності як такої, що долає обмеженість декартівського раціоналізму. Новий тип наукової раціональності є необхідним тому, що захоплення класичної науки абстракціями привело до недооцінки “біологічного елементу” в природі і суспільстві і тому не відповідає дійсній людині як творцю, “прискорювачу” оточуючого світу. Оскільки засади класичного раціоналізму призвели до глобальної кризовості людського існування, сучасна людина не вірить в надійність існування, заснованого на абстрактному мисленні. Вихід з кризового стану потребує як пошуку нових засад науки і технології, так і переосмислення самої людини - як водночас траекту і проекту.

Продуктивною для розв"язання екологічних проблем така настанова може бути, якщо мати на увазі не просто “історичну складову” людського існування, а глобальну націленість людського буття на рух від осмислення минулого до намагань і спроб передбачити майбутнє, що вочевидь пов”язано з відповідальністю людини за пройдений щлях, отже - і за екологічні наслідки свого існування. Тому логічним є рух думки від кваліфікування нового типу наукової раціональності в екології до постановки проблеми етичної відповідальності людини за сучасний стан довкілля.

Проблеми подолання кризи в стосунках природи і культури осмислюються в концепціях етико-екологічного напрямку Дж.Пасмора, Р.Рутлі, П.Міллера, що наголошують на відповідальності людини за природу, подолання "людського шовінізму" в ставленні до неї..

Дійсно, людина відповідає за те, що зробила з природою і власне з собою. І вона мусить змінитися, щоб врятуватися самій і врятувати природу.

Це означає і зміни традиційної системи цінностей, коли етичні засади розумного ставлення до природи мають враховувати екологічну складову. Е.Агацці вважає необхідним для вчених усвідомити важливість універсальних людських цінностей. Водночас, “філософи моралі” мають бути компетентними в реальних питаннях, що виникають в практиці наукового дослідження. Однією з центральних етичних проблем сучасної науки є проблема відповідальності за наслідки втілення результатів науки. Е.Агацці переконаний, що якби наукове співтовариство відмовилось від шкідливих застосувань результатів науки, то таке використання стало б неможливим. На жаль, такі вподобання, мабуть, є нейздійсненими. Навіть якщо наукове співтовариство прикладає значні зусилля, щоб прийняти мораторій на певні небезпечні для людства наукові дослідження (класичним прикладом може були конгрес в Асиломарі в 1975 р., на якому представники світової науки намагалися об"явити мораторій на генно-інженерні дослідження), соціотехнологічні і прагматичні потреби в нових наукових досягненнях все рівно перемагають. Отже, вирішують долю людства зовсім не вчені, а політики і бізнесмени. І тому зрозуміло, що потрібно взяти до уваги соціотехнологічні і політичні фактори, що зумовлюють використання наукових надбань в певному руслі. Крім того, світоглядні та етичні засади певної системи культури спрацьовують як суттєві орієнтири самоусвідомлення наукою результатів досліджень