Втім, більш широкий погляд не заперечує етичного аспекту проблеми. К.-О.Апель, оцінюючи екологічну кризу як наслідок технічної цивілізації, констатує, що результати науки постають сьогодні для людства "моральним викликом". Оскільки екологічна криза впливає на людство глобальним чином, то "люди опинилися перед завданням прийняття солідарної відповідальності за наслідки їхніх дій у планетарному масштабі". Дійсно, відповідальність має бути солідарною, тобто спільною, взаємною. Але вона також має бути структурованою. І не лише відповідно до інтелектуально-пізнавальних можливостей (наука), але й до владних можливостей щодо практичного впливу на суспільство і його змін.

За висновком А.Маслоу, ціннісно нейтральна класична філософія науки є не лише помилковою, а й дуже небезпечною.“Вона не лише позаморальна, вона може бути антиморальною… Тому я знов підкреслюю, що наука створюється людьми; виходить з людських пристрастей і інтересів, як це блискуче пояснив М.Полані в книзі “Особистісне знаня”. Наука і сама має бути деяким етичним кодом…Дійсно, якщо визнається імманентна цінність істини, то всі результати отримуються тому, що ми віддаємо себе на служіння цій імманентній цінності… Наука може шукати цінності, і я можу відкривати їх в самій природі людини”. Таким чином, сучасна наука можлива за умови врахування природи людини, цінності пізнання і моральних орієнтирів.

З думками А.Маслоу перекликаються дослідження М. Рьюза і Ед. Уілсона, які вважають, що людині притаманна вроджена схильність розглядати певний спосіб дій як справедлливий, а інший - як несправедливий. Ці якості задані людям біологічно. Але мова не йде про повну детермінованість морально гуманістичної поведінки генетичними структурами, а, скоріш, про біологічні засади добра і зла. "Якщо людський рід має вижити і скористатися тими великими досягненнями, які є в його распорядженні,то він може це зробити тільки при повному усвідомленні нашого еволюціного минулого і співвіднести свої дії з ним - але не шляхом бездумного або фаталістичного сприймання . Шлях до майбутнього лежить в розумінні нашої біологічної природи, в визнанні її обмеженості, її потенціальних можливостей і в використанні цієї природи для повернення до неї - для створення кращого світу - морально кращого для всіх людей"

Зрозуміло, що морально кращий світ - це світ незабрудненої природи, де немає екологічних криз і катастроф. Інакше кажучи, чи може людина вважатися моральною, бути спокійною, впевненою, якщо вона існує як руйнівник, як завойовник, тобто всупереч мудрості живого? Очевидно, що таке ставлення до природи примушує піддати сумніву моральність людини. Отже, в умовах техногенної цивілізації моральний закон в нас, на якому наголошував І.Кант, має бути узгоджений з моральним ставленням до природи, до біосфери, бо це і є умовою морального ставлення людини до самої себе. Така, більш широко зрозуміла моральність, є умовою виходу з екологічної кризи і, взагалі, розв”язання глобальних проблем людства.

Постає питання про нову систему моральних цінностей сучасного людства. Втім, можливо, для виходу з екологічної кризи не потрібно шукати абсолютно мової моралі, нових моральних цінностей. В книзі "Глобальні проблеми та загальнолюдські цінності" обгрунтовується доцільність відродження таких вічних цінностей як благорозумність, справедливість, стійкість і помірність. В поєднанні з раціональним страхом як біологічною функцією, необхідною для виживання, людина проявляє свою цілісність як єдність усвідомленого і безсвідомого.

На думку Р.Хіггінса, до кризових екологічних наслідків призвело ігнорування цілісності людини, але вже в іншому смислі - як єдності чоловічого і жіночого в людському індивіді. В цьому відношенні причиною сучасного екологічного стану є “холодний” і “розсудливий” стиль патріархального суспільства. Гіперчоловічий етос примушує чоловіків приховувати свої тревоги і опасіння. А постійне пригнічення значно редукує почуття. Р.Хіггінс впевнений, що необхідно відродити, відновити жіночність в мисленні, яке оцінює сьогоденний стан і формує політику.Переоцінка жіночних аспектів людської природи проливає несподіване світло на умови людського існування. Воно може звільнити жінку як жінку, а не як суррогат чоловіка, тільки посилюючий маскулінізовану технократію. Це допоможе чоловіку подолати нав"язливий неспокій (за яким криється бездомність Фауста і Дон Жуана), відновити його здатність до почуття прихильності. Головним позитивним результатом може бути відмова від заперечення границь як своїх власних, так і границь нашої планети .

Пошук етичних засад ставлення людини до природи репрезентований розробкою екологічної етики. Напочатку 70-х років ХХ ст. розділи з екологічної етики з”явились в курсах філософії в вищих навчальних закладах на Заході, а з середини 70-х екологічна етика виокремилась як самостійна філософська дисципліна.

На думку Р.Атфілда екологічна етика, як етика екологічної відповідальності, має розроблятися на засадах розуміння єдності біологічної еволюції і соціального прогресу. Х.Ролсон вважає, що як етично значиму цінність слід розглядати збереження природного гомеостазису, бо вона включена в більш загальну моральну цінність - сприяння життю людини. Цікавим є не лише цей висновок, а й сам хід міркувань дослідника. Він розглядає спроби вивести етичні цінності з екологічних, зауважуючи в той же час, що прагнення створити екологічну етику як натуралістичну систему перетворює природу в ідола, що подавляє людину. Водночас це одначає метафізичний розрив з загальнолюдськими цінностями. А тому коректніше розглядати екологічну етику як етику, що звернена до екологічних проблем. Порушувати екологічний закон означає ігнорувати зв”язок з моральними вимогами. Отже, передумовою для поєднання екологічного змісту з вихідними засадами етики є класичний етичний принцип - діяти на благо людині.

Втім, можливий і більш органічний зв"язок екологічного і морального. Етика стає екологічною за сутністю, якщо моральність пов"язується зі збереженням цілісності екосистеми. Слідування екологічній сутності речей при такому підході