Усе це сприяло виникненню (з 1929 р.) третього напряму розвитку нормування забруднювачів води водойм — фізіолога-гігієнічного. Суть його полягає у нормуванні не якості стічних вод, що випускаються, а якості води у водоймі на відстані 1 км до найближчого пункту водо-користування. Вимоги до якості води водойм відрізняються залежно від виду її використання. Так, вимоги до якості води водойм як джерел господарсько-питного водопостачання населених місць — одні, во-дойм, що використовуються для культурно-побутових (купання, спорт, відпочинок населення) і рекреаційних цілей,— другі, для ри-богосподарських цілей —треті. Вимоги до якості питної води цент-ралізованих і децентралізованих систем водопостачання — одні, а до якості води, призначеної для технологічних цілей промислових підприємств,—другі, для сільськогосподарського зрошення — треті і т. ін. Нормування якості води полягає у встановленні для води вод-ного об'єкта сукупності допустимих значень показників ЇЇ складу та властивостей, які не впливають на стан здоров'я населення, умови водокористування та екологічне благополуччя водного об'єкта.

Цей напрям має ряд недоліків. Основні з них зводяться до того, що нормування якості води проводиться на лабораторних, математич-них моделях, на тваринах з наступною екстраполяцією на людину та вивчення здоров'я в природних умовах. Крім того, на цьому етапі нормування у місцях випуску стічних вод у водойму може виникнути несприятлива екологічна ситуація.

Проте цей напрям отримав всесвітнє визнання. Він грунтується на глибоких наукових експериментальних дослідженнях із встановлен-ня нешкідливості води для організму людини та екологічних систем, є підставою для розробки заходів щодо санітарної охорони водойм.

У 1941 р. вперше у світі під редакцією О. М. Сисіна була видана монографія «Допустимьіе концентрации ядовитих веществ в водоемах», в якій подані матеріали щодо наукового обгрунтування гранично до-пустимих концентрації перших трьох хімічних речовин у питній воді: свинцю, миш'яку та фенолу. Однак основоположником гігієнічного нормування шкідливих речовин у воді водойм вважається С. Н. Черкінський, яким у 1949 р. була створена теорія, методологія та науково

285обгрунтована принципова схема наукових досліджень з гігієнічного нормування шкідливих речовин у воді водойм. Наступне впроваджен-ня та вдосконалення цієї теорії і методологи належить іншим вченим-гігіеністам (Г. М. Красовський, Я- М. Грушко та ін.).

Схема нормування шкідливих речовин у воді водойм передбачає мінімальне коло досліджень, що відповідає теоретичним і практичним основам сучасної системи санітарної охорони водойм. Кінцевим етапом досліджень з нормування є встановлення гранично допустимих кон-центрацій (ГДК) або орієнтовно допустимих рівнів (ОДР) шкідливих хімічних речовин чи вмісту бактерій, вірусів, інших мікроорганізмів, завислих речовин, органічних речовин, рН, температури води водойм за 1 км до найближчого пункту водокористування.

Найбільш досконалі методи очистки води на водопровідних спору-дах (природне відстоювання, фільтрація на повільних фільтрах і знезаражування; коагуляція, освітлення у горизонтальних або верти-кальних відстійниках, швидких фільтрах і знезаражування; коагу-ляція на контактних освітлювачах і знезаражування) дозволяють очистити воду, забрану з водойм, від певної кількості органічних і бактеріальних забруднень, але не спроможні звільнити її від стійких хімічних речовин, кількість яких не змінюється після очисних споруд водопроводів. Вони практично транзитом проходять через головні очисні споруди водопроводу і з питною водою надходять в організм людини і в більшості випадків залишаються небезпечними для її здоров'я. В зв'язку з цим у цьому розділі будуть розглянуті особли-вості гігієнічного нормування шкідливих речовин у воді водойм після випуску стічних вод за 1 км до водозабору, тобто практично у питній воді.

У методологічному відношенні визначення ГДК хімічних речовин у воді водойм дещо відрізняється від загальноприйнятого у гігієні. ГДК — це максимальні концентрації, при яких хімічні речовини не проявляють прямого або опосередкованого шкідливого впливу на стан здоров'я населення (при впливі на організм протягом всього жит-тя) і не погіршують гігієнічних умов водокористування.

ГДК хімічних речовин у воді поширюються на джерела централі-зованого і децентралізованого господарсько-питного водопостачання, питну воду (холодну й гарячу), водойми, які використовуються для відпочинку населення, заняття спортом і рекреаційних цілей. Спід зауважити, що ГДК деяких хімічних речовин для рибогосподарських цілей більш жорсткі.

Більшість хімічних речовин, що синтезовані у промисловості, проникаючи у водойми зі стічними водами у шкідливих концентраціях, здатні змінювати органолептичні властивості води, а саме, викликати появу запаху, присмаку, забарвлення або утворення піни чи плівки на її поверхні. На сьогодні вже нормовано близько 700 таких хімічних речовин. Більше 200 хімічних речовин, для яких науково обґрунтовані ГДК, проникаючи у водойми в шкідливих концентраціях, здатні по-рушувати процеси їх природного самоочищення від органічного забруд-нення переважно побутовими стічними водами. Близько 500 хімічних речовин у водоймах проявляють токсичну дію з можливими віддале-ними наслідками: мутагенними, алергенними, тератогенними, канце-рогенними.

Таким чином, при науковому обгрунтуванні нормативів (ГДК) хімічних речовин у воді водойм потрібно враховувати не тільки пряму шкідливу дію хімічних речовин на організм людини, коли вона вжи-ває ці речовини з питною водою, а й опосередковану дію — погіршання санітарних умов життя населення внаслідок обмеження водокористу-вання водоймою при зміні органолептичних властивостей води і по-гіршання процесів природного самоочищення водойм. Іншими сло-вами, при науковому обгрунтуванні нормативів хімічних речовин у воді водойм слід враховувати три ознаки шкідливості: органолеп-тичну, загальносанітарну та санітарно-токсикологічну. Виняток ста-новлять хімічні сполуки, які використовуються в процесі очистки води на водопровідних спорудах. їх ГДК "встановлюють з урахуванням не трьох, а двох ознак шкідливості — органолептичної та санітарно-токсикологічної.

Згідно з принциповою схемою гігієнічного нормування хімічних