4. Екологічні сукцесії

Біоценоз потребує в постійному розвитку. Організми, які його населяють, народжуються, живуть і вмирають. Процесові розвитку можуть сприяти , або ж навпаки, шкодити певні фактори. Характерні типи цих змін такі: сезонні; різнорічні; випадкові, або сукцесії; загальні зміни; еволюція сезонів. Перелічені типи змін тісно пов’язані між собою.

Випадкові зміни, або сукцесії – це послідовні зміни одних угруповань організмів іншими на певній ділянці середовища. Виділяють чотири види сукцесій: сингенетичні, ендоекогенетичні, екзогенетичні, гологенетичні.

Перші відзначаються процесом зміни рослинами нових місцезростань. Тому головну роль в цій сукцесії відіграють підбір і взаємодія рослин, які заселили цю незайману територію, а також грунтово-кліматичні умови. Взаємодія всього угруповання з оточуючим середовищем лише розпочинається. Якщо ділянка , яка заселяється раніше піддавалася впливу якихось угруповань, то це свідчить про певну сукцесію. Це піонерні сукцесії.

Якщо рослинність місцевості частково або повністю знищена, але має добре розвинений грунтовий шар, в якому залишаються насіння або спори, наступну зміну випадкового складу називають вторинною сукцесією.

Екзогенентичні сукцесії зумовлені причинами, які перебувають за межами даного угруповання і залежать від зовнішніх геофізикохімічних факторів. До них відносять також зміни, зумовлені діяльністю людини, а також масове поширення будь-яких тварин.

Гологенетичні сукцесії виникають внаслідок зміни всого фізикогеографічного середовища або його окремих частин – атмосфери, літосфери, гідросфери.

Деякі сукцесії відбуваються при послідовному використанні різних видів ресурсів, які розкладаються. Таку сукцесію називають деградаційною.

5. Основні екосистеми біосфери

Наземні екосистеми біосфери об’єднують в три основних типи: наземні біоми; прісноводні екосистеми; морські екосистеми.

5.1. Земні біоми

Основою класифікації наземних біомів служить рослинність регіонального угруповання, а саме її життєва форма, тобто це можуть бути трави, чагарники, листопадні або хвойні дерева та ін. При цьому видовий склад рослин в різних частинах біому може значно відрізнятись. Тварини у зв’язку з їх здатністю до міграції менш прив’язані до певного біому.

Сьогодні практично вся лісова рослинність планети описана і закартографована. Виділяють три типи рослинності:

а) північна позатропічна рослинність: підгольцеві чагарники; приокеанні березняки і рідколісся; тайгові ліси (темнохвойні, модринові, соснові, березові); хвойно-широколистяні і березово-осикові притайгові ліси; широколистяні (дубові, букові, кленові та ін.) ліси; гірські хвойно-широколистяні і хвойні ліси; ксерофільні рідколіся і чагарники; субальпійські чагарники і рідколісся;

б) тропічна рослинність: вологі вічнозелені тропічні ліси; мангрові ліси, змінно-вологі листопадні тропічні ліси; тропічні ксерофільні рідколісся і чагарники; тропічні савани і саванові ліси;

в) південна позатропічна рослинність: вологі підтропічні (евкаліптові та ін.) ліси; жорстколистяні ліси і рідколісся; широколистяні ліси.

Екосистеми трав’яних ландшафтів представлені головним чином екосистемами степів і лугів, природними і культурними екосистемами пасовищ, сінокосів і агробіогеоценозів.

Класифікують наземні біоми наступним чином:

1. Арктичні пустелі. Вони займають більшість островів Північно-Льодового океану. Тут спостерігається тривала полярна ніч, панування арктичних повітряних мас, низький радіальний баланс, який супроводжується великими втратами енергії внаслідок відбивання променів снігом і льодом. Арктичні повітряні маси містять мало вологи. Сніговий покрив тримається до 300 днів. Значна частина території вкрита льодовиками, які не розмерзають влітку. Льодовики мають куполоподібну форму. Зливаючись вони утворюють льодові щити. Рослинний світ льодовиків представлений трьома видами водоростей, які забарвлюють сніг і лід в різні кольори. В останні роки льодовики деградують.

Безпосередньо з льодовиками межують арктичні пустелі, де влітку встигає розмерзатись сніговий і льодовий покрив. Тут розвивається вічна мерзлота потужністю кілька сотень метрів.

2. Тундрові екосистеми. Тундри розміщені південніше від арктичних пустель. Утворюють добре виражену зону на північній околиці Євразійського та Північно-Американського континетів. Характеризуються низькою теплозабезпечиністю, тривалою суворою зимою, наявністю багаторічної мерзлоти. У зв’язку з низькою випаровуючою здатністю, а також наявністю мерзлоти, спостерігається перезволоження і заболочення грунту. В тундрі розрізняють три підзони: північна, типова тундра, південна тундра.

В рослинному покриві переважають низькорослі кріофіти. Переважна більшість – це болотні види. На підвищиних сухих місцях переважають злаки і мохи. Для тварин тут дуже суворі умови: холодний клімат, недоступність кормів і сховищ. Тому більшість тварин на зиму покидають тундру.

3. Лісотундрові екосистеми утворюють перехідну смугу між тундрую і тайгою. Кліматичні умови тут сприятливіші ніж в тундрі. Спостерігається надмірна звололженість. В східноєвропейській лісотундрі спостерігається переривчаста багаторічна мерзлота, а в сибірській лісотундрі – суцільна. Це разом з надмірним зволоженням веде до заболочення. Найпоширеніші в лісотундрі горбисті торфовища.

В рослинному покриві лісотундри типові тундрові угруповання поєднуються з групами дерев або рідколіссям, в якому добре розвинений чагарниковий ярус, а також мохово-лишайниковий покрив. Деревостан пригнічений.

4. Екосистеми хвойних лісів або тайги. Хвойні ліси утворюють суцільну смугу черерз весь євразійський і північно-американський континенти. Вони найбільш характерні для континентальних областей. Для тайги характерні сезонна континентальність температур з тривалою зимою і помірно-теплим літом, надмірна зволоженість і переважання хвойних видів дерев. Флористичний склад небагатий, переважають малодомінантні угруповання.

5. Екосистеми листопадних лісів. Вони займають області з великою кількістю опадів, які розподіляються рівномірно протягом року, і помірною температурою, для якої характерні чіткі сезонні коливання. Видовий склад цих біомів досить різноманітний. Це відображає ступінь ізоляції біомів між собою. Спільними рисами для листопадних лісів є досить тривалий період вегетації. Тут спостерігається досить енергійний вологообіг і біогенний кругообіг речовин. Головні лісоутворюючі породи – це види дуба, кілька видів клена, в’яза, граба і ясеня. Для трав’яного покриву характерні види, які завершують вегетацію до появи листя на деревах. Деякі рослини