6. Степові екосистеми

Степи займають 6% поверхні суші. Вони поширені в континетних областях і ніде не виходять до берегів океану. Степовий тип рослинності характеризується переважанням ксероморфних злаків, які як правило багаторічні і не покривають поверхні грунту суцільно.

Степ поширений в двох дуже різних кліматичних зонах, для яких характерні періоди тривалої засухи. Це континентальні зони помірних широт з суворою зимою, посушливим кінцем літа. Це характерно для степів Євразії. Другий тип степів поширений у середньоземноморській субаридній зоні з м’якою зимою і тривалим сухим періодом. В Євразії степи утворюють смугу, яка розпочинається від Молдови і тягнеться до Сх. Монголії. На північ від степової зони розміщені листопадні або хвойні ліси, а на південь розташовані пустелі. В центральній Європі розміщені ізольовані острови степів.

7. Пустельні екосистеми. Пустелі зустрічаються в тих областях, де за рік випадає менше , ніж 250 мм опадів. Мала кількість опадів може бути викликана кількома причинами: високим субтропічним тиском; географічне розташування в області так званих дощових тіней; велика висота над рівнем моря. В більшості пустель протягом року випадає якась кількість опадів і є хоча і рідкісна рослинність, якщо цьому сприяють грунтові умови. Єдині місця, де дощі зовсім не випадають протягом більшості років є центральна Сахара і в Чилі.

8. Тропічні ліси. Тропічні екосистеми характеризуються високою теплозабезпеченістю. Сезонний ритм природних процесів підпорядкований режиму зволоження. Зимою вважається перш за все сухий сезон, який характеризується дещо зниженням температури. Літо – це вологий , але не найтепліший період. Найвищі температури спостерігаються в кінці сухого сезону перед почптком дощів, найчастіше в травні. В залежності від кількості вологи, а також режиму її розподілу розрізняють кілька типів тропічних лісів:

напіввічнозелені сезонні тропічні ліси, які зростають в області з вологим тропічним кліматом, де спостерігається чітко виражений сухий сезон до 4-6 місяців. В цей сезон (сухий) деякі або всі дерева втрачають листя. Це залежить від тривалості і різкості сухого сезону. Протягом року тут випадають дощі іноді більше , ніж у вологих тропічних лісах;

екваторіальні вологі тропічні ліси. Температурний і радіаційний режим близький до попереднього типу, але протягом всього року спостерігається однакова температура. Набагато різкіше виражене добове коливання температур. Середня відносна вологість повітря також рівномірна протягом року., але спостерігаються досить суттєві добові коливання. Найхарактернішими є так звані заніиальні дощі, які випадають щодня після обіду. Вони мають характер сильних злив і супроводжуються градом. Протягом року спостерігаються два піки дощів – весною та восени. Сформована густа і повноводна річкова сітка з досить рівномірним режимом. Дощові ліси дуже густі, багатоярусні з надзвичайно багатим флористичним складом. Дощові ліси зустрічаються в трьох головних областях Земної кулі: це басейни річок Амазонки та Орінока в Південній Америці, а також на території центрального Американського перешийку; басейн річок Конго, Замбезі в Центральній та Західній Африці і на острові Мадагаскар; в Індомалайській області.

Вологі (екваторіальні) тропічні ліси вважаються легенями планети. Вони дуже вразливі до антропогенного впливу.

5.2. Водні екосистеми

Водні екосистеми поділяються на прісноводні екосистеми і екосистеми Світового океану.

Прісноводні континентальні екосистеми розподіляють так: екосистеми стоячих водоймищ і водотоків. До перших належать екосистеми озер, ставків і калюж. До екосистем водотоків належать екосистеми потоуів , річок і рік, їх різних ділянок – від витоків до самого гирла.

Екосистем Світового океану відзначаються своєю великою продуктивністю, відіграють важливу роль гігантських регуляторів клімату Землі. Характерною особливістю океанічних екосистем є: глобальність розмірів і величезні глибини, заповнені життям; безперервність (усі океани пов’язані один з одним); постійна циркуляція; панування різних хвиль і приливів; солоність; наявність розчинеих біогенних елементів, які є лімітуючими факторами, що визначають розміри популяції.

Все населення водних екосистем, як і наземних, розподіляють на продуцентів, консументів і редуцентів. За способами пристосування та приуроченістю до певного субстрату водних тварин і рослин об’єднують в три великих комплекси: планктон, бентос, нектон.

6. Динаміка популяцій

Важливо знати швидкість зміни популяції, тобто динаміку її розвитку. Ріст популяції характеризується головним чином двома протилежними явищами – народжуваністю і смертністю, до яких можна додати еміграцію і міграцію. Рух чисельності характеризується як ростом , так і спадом, а в цілому – рівновагою. Фаза росту популяції характеризується приростом загальної чисельності популяції в часових межах. Фаза спаду популяції характеризується зниженням чисельності особин в досліджуваних часових межах. Фаза рівноваги популяції обіймає часові межі, коли середня чисельність популяції залишається на одному рівні.

Визначають чотири типи динаміки чисельності: показниковий, логістичний, циклічний, стабільний.

Показниковий тип стану чисельності характеризується інтенсивними зростаннями у формі геометричної прогресії і може відбуватися від кількох місяців до року і навіть десятиліть. Після максимуму кількість особин зменшується. По-різному складається тривалість певного циклу росту чисельності. Він залежить від біологічних властивостей виду, а також від умов місцезростання.

Логістичний тип характеризує популяцію, яка лише заселяє територію. Популяція походить фазу росту до моменту опанування середовища, а потім переходить до стадії рівноваги.

Циклічний тип – характеризує динаміку чисельності популяцій, яка регуляторно повторюється під впливом циклічних змін у середовищі його існування. Найвірогіднішим поясненням циклічних коливань є пояснення, згідно з яким цикли пов’язані із взаємодією хижак-жертва.

Стабільний тип охоплює популяції, які розвиваються в сталих умовах середовища і мають налагоджений механізм регулювання чисельності. Вважають , що відносна стабільність в угрупованнях є наслідком функції популяцій окремих видів і