Століття науково-технічної революції стер-ло у свідомості «людини-володаря» почуття при-четності до своїх природних витоків, придуши-ло глибинне переживання суті цього явища. Екологія існує десь на рівні понять і уявлень, а не в душі й почуттях. Але ж так не було колись. Тепер стає очевидним, що основним предметом екологічної психології є індивідуальна і масова, су-спільна свідомість екоціннісної орієнтації, а та-кож культурно-історичний досвід, що накопи-чується і реалізується поколіннями людей, їхнє ставлення до природного, штучного і соціаль-ного життєвого середовища.

Концептуально-методологічною основою у вивченні екологічної свідомості може служити психологія суб'єктивного образу, що інтенсивно розробляється в останні десятиліття. На основ-них теоретичних засадах психології образу ми зупинимося окремо.

Отже, екологічна психологія — це складна і самостійна сфера прикладної психології і, як будь-яка наука, має свої завдання, предмет і об'єкт до-слідження, вступає в тісні взаємозв'язки з безліччю інших наукових дисциплін: психологією, соціоло-гією, філософією, педагогікою, історією, правом. Для неї важливі наукові досягнення природничонаукових дисциплін, що пояснюють закони існування органічного і неорганічного світу, наук медико-біологічного циклу, агротехнічних наук. Важко назвати таку сферу знань, з якою екологічна психологія не знаходилася б у без-посередньому зв'язку.

Екологічна психологія, як і інші науки, ши-роко використовує філософські поняття, засто-совує термінологію медицини і педагогіки, соці-ології, етики й естетики, а разом з тим створює власну розгалужену мережу понять і уявлень типу «екологічні натурналізації», «совметральні» і «совмісійні» екодиспозиції, «екосентенції» та ін.

Побутова свідомість породила поняття «чор-нобильський синдром». І хоча це поняття власне психологічне, фахівці-психологи ще не осмисли-ли і не пояснили його чітко. Потребують вивчен-ня і поняття «екологічна свідомість», «екологіч-не мислення», що широко вживаються в повсяк-денній практиці. Слід зазначити, що і свідомість, і мислення, як і інші психологічні явища, не пе-ретворяться і не «перероджуються» у своєму зна-ченні від сполучення їх з терміном «екологічне» у категорії екології, економіки або політики (як, наприклад, горбачовське «нове політичне мис-лення»). Якщо повсякденну свідомість влашто-вує подібна реверсивність специфічних понять, що робить їх розбіжними, то для екологічної пси-хології це не підходить і слід зрозуміти ту сутнісну основу свідомої діяльності людини, завдяки якій вона інтенційована екологічним змістом.

Якщо уважно придивитися до історичних уявлень як до прообразів екопсихологічних по-нять, то можна виділити в них чотири головних елементи:

1) цінності;

2) відносини;

3) правила або норми організації відносин;

4) поняття як форми організації досвіду.

Цінності, відносини, правила і досвід напов-нювали екологічну свідомість людей навіть у найдавніші часи.

Відповідно до сучасних уявлень у кожному понятті (науковому або життєвому) виділяють три ланки, або три критерії, що характеризують обумовлене явище за повнотою, точністю й уза-гальненню.

1. Критерій повноти обумовленого поняття характеризується трьома рівнями: предметною віднесеністю, значенням і змістом. Предметна віднесеність позначає ту категорію або клас явищ, до якої обумовлене явище по праву нале-жить. Значення поняття відбиває сутнісну, го-ловну, а не другорядну або видиму, зовнішню сторону явища, що визначається поняттям. Зміст — це контекстуальна включеність понят-тя, предмета або явища в якісь обставини, і че-рез цю включеність визначається або уточнюється сутність обумовленого.

Усі три рівні однаково важливі при визна-ченні поняття, і тільки тоді воно подане досить повно, коли характеризується з позицій усіх трьох критеріїв.

Якщо в обумовленому понятті використо-вується тільки зміст, то очевидно, що поняття не розкривається, а лише позначається. Цей рівень ми називаємо рівнем ситуаційної сигніфікації (лише позначення, указівки на предмет), а не визначення його поняттям.

2. Критерій точності. Під цим критерієм мається на увазі якість вихідних передумов, що використовуються в основі уявлень про обумовлений предмет, подію або явище. Тут також ви-діляємо три рівні: наукове уявлення, емпіричне і уявлення, засноване на здогаді. Зрозуміло, останній випадок — не з кращих для наукового аналізу і понятійного мислення, однак і він може мати свою цінність, якщо не суперечить логіці здорового глузду і здатний стимулювати подальше дослідження описуваного феномена. За змістом практично всі поняття в екопсихології розуміються нами з огляду на наукові уяв-лення, засновані на об'єктивних даних науково-го знання якщо не екопсихології, то суміжних наукових дисциплін. Такі уявлення в поняттях доказові й аргументовані. Не виключається тлу-мачення емпіричних уявлень, заснованих на життєвому досвіді, розрізнених на спостережен-нях повсякденної свідомості. Такі уявлення (подібно відповідям іншого студента) не відрізняються глибиною аналізу і не проника-ють у глибинну сутність явища, оскільки вико-ристовують переважно зовнішню картину світу.

3. Критерій узагальненості обумовлених по-нять — указує на ступінь аналітико-синтетичної обробки або свідомості того, що визначаєть-ся. Тут також виділяємо три рівні: асоціативно-аналоговий умовивід, систематизація і теоретич-не узагальнення. Рівень асоціативно-аналогових умовиводів, або простих асоціацій, застосовуєть-ся тоді, коли об'єктивна інформація про явище на момент його осмислення не дає змогу про-никнути всередину його за повнотою і точністю, а виявляється лише емпірико-ситуаційною фор-мою існування. Аналоговий умовивід дає змоги працювати з поняттям на рівні тієї самої (що й у першому критерії) значеннєвої сигніфікації (по-значення, називання, уявлення, тобто репрезен-тації за зовнішніми, видимими ознаками), а не на рівні глибинно-сутнісної характеристики. У такому випадку за допомогою простих ана-логій виявляється часткова подібність без дос-татнього обговорення і розуміння інших обста-вин. При цьому ознаки обумовленого явища якщо і називаються, то часто лише номіналь-но, приблизно.

Скребець В. Екологічна психологія // Психолог. - № 9. – 2006. – С. 5 – 7.