Стан дослідження проблем екології в сучасній педагогічній науці і практиці.

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

„Гадаємо, - писав В. О. Сухомлинський, - що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо” [С,303].

Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в дітей екологічної культури.

Завдання екологічного виховання – сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі [Ф,276].

Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах життєдіяльності дитини, на кожному етапі ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості.

У дошкільному навчальному закладі формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється у конкретній поведінці на емоційному рівні.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. „Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи” [В,313].

Екологічна філософія закликає нас до самообмежень у стосунках з довкіллям. Чи готові ми? Чи її положення є нашими внутрішніми переконаннями? Чи стануть ними? Повинні стати! Інакше про яку екологічну освіту і виховання можна вести мову? Саме екологічна освіта і виховання ставлять за мету докорінну зміну психологічних особливостей людині щодо її стосунків з природою, перетворення їх зі споживацьких на еко-логічно відповідальні, особисто значимі.

Сьогодні можна стверджувати: екологічне світорозуміння формується в процесі засвоєння екологічної культури суспільства, яка відображує досвід взаємодії людини і природи. Засвоюючи елементи екологічної культури, особистість стає екологічно вихованою. Це нова якість особистості, яка виявляється в системі особистісних утворень, у свідомості, діяльності, в емоціях і почуттях.

Отже, екологічна освіта — це безперервний процес засвоєння цінностей і понять, що спрямовані на формування умінь, які необхідні для усвідомлення і оцінки взаємозв'язків між людьми, їхньою культурою і довкіллям. Вона передбачає формування умінь приймати екологічно відповідальні рішення.

Настав час, коли основну мету екологічної освіти слід вбачати у сприянні формуванню доцільної культури поведінки в довкіллі і громадської відповідальності за його збереження, а також уміння приймати правильні рішення і вирішувати екологічні проблеми.

Міжнародна педагогічна спільнота визнає найважливішим результатом екологічної освіти формування у дітей різнобічної екологічної культури.

Провідна роль належить батькам і педагогам, вихователям. Саме вони мають подбати про створення оточення, в якому на особистому прикладі демонструватимуть малечі правильне ставлення до явищ довкілля, разом будуть піклуватися про них.

На думку багатьох педагогів-дослідників, зокрема В.Фокіної, С.Ніколаєвоі, Н.Лисенко, З.Плохій, Н.Кондратьєвої, Н.Яришевої, в дошкільному віці слід комплексно реалізовувати завдання екологічного виховання, а саме:*

виховування гуманного ставлення до природи;*

формування системи екологічних знань та уявлень про природу;*

розвиток уміння бачити і відчувати красу, привабливість кожного елемента довкілля; милуватися і захоплюватися ними;*

включення у посильну еколого-зорієнтовану діяльність.

Вирішення цих завдань забезпечить активне спілкування дошкільнят з природним довкіллям і сприятиме їх соціалізації.

Дошкільний заклад — не «трамплін перед школою», а місточок між сім'єю і великим світом, з його проблемами, зокрема, екологічними. Якщо знання дитина в повній мірі не отримає, то в подальшому навчанні у школі, інституті обов'язково надолужить. Але не навчена вижити — може загинути.

Природа з гармонією звуків, фарб, форм, динамікою змін впливає на емоційно-соціальний розвиток малечі. Маля вчиться радіти, захоплюватися красою явищ природи, навчається бути емоційно відповідним, приємним у спілкуванні з тим, що оточує в довкіллі, і від цього отримує насолоду.

Вчені і практики відмічають у поведінці дітей розбіжність між правильним словесним відтворенням моральних уявлень і їхніми діями, вчинками. Тому необхідно навчити дитину умінню зважати на інших, на тих, хто поруч. Не брати, а віддавати, робити добро, щоб насамперед поважати себе, а не для того, щоб побачили інші.

Вихователі, батьки мають пам'ятати, що саме у спілкуванні з довкіл-лям виявляється індивідуальність дитини. Саме в ньому домінує власна активність дитини: вона має вибір за чим спостерігати, кому і як допо-могти, у що погратися, тобто у видах і змісті діяльності.

Саме в природному довкіллі дорослі і діти навчаються бути разом: дитина є такою, якою вона є, вона може не погоджуватися, а дорослий вчиться до цього пристосовуватись.

У природному довкіллі дитина вчиться бути наодинці, розпоряджатися часом на власний розсуд. Емоційна сфера дитини не підлягає прямій регламентації. Таке перебування в природному довкіллі забезпечує психологічний комфорт дитини: знімає напруження, краса довкілля викликає посмішку. А це в свою чергу сприяє формуванню життєздатної особи, яка має опікуватись станом довкілля.

Перебуваючи в рідному довкіллі, і дорослі, і діти мають дотримуватися правил природокористування, знати і усвідомлювати їх:

1. Оберігати рослини, тварин, не брати їх з місць існування.

2. Дбайливо ставитися до землі, води, повітря — це середовище, де мешкають живі істоти.

3. Перебуваючи у лісі, на луці, річці, необхідно пам'ятати: там постійно живуть комахи, риби, звірі, для яких це рідна домівка. Тому поводитися слід як у гостях: не знищувати рослин, не смітити, не кричати.

Зрозуміти і усвідомити правила природокористування зможе дити-на, яка вміє спостерігати