1. Люди раді літу, а бджоли — цвіту.

2. Не нагодує земля — нагодує вода.

3. Учителя і дерево пізнають плодами.

4. Забув віл, як телям був.

5.1 пастух б'є, що не туди йде.

6. З великої хмари малий дощ буває.

7. Як корова язиком злизала.

8. Зник, як камінь у воду.

9. Вперся, як бик (цап).

10. На сонці тепло, біля матері добре.

11. Сестра з сестрою — як риба з водою.

12. Під лежачий камінь вода не тече.

13. Тоді це буде, як у полі рак свисне.

14. Сила воляча, а розум курячий.

Арт - терапевтична техніка «Земля — повітря»

Підготуйте стандартний аркуш паперу (для індивідуальної роботи A4). За допомогою дуги розділіть простір паперу на екосферу землі (вни-зу) і екосферу повітряного простору. Земля і по-вітря — найважливіші категорії життєвого сере-довища. Завдяки повітрю ми дихаємо — а дихає-мо значить живемо, завдяки землі ми маємо їжу (яка в ній росте) та інші засоби існування. Чим чистіше повітря, тим нам легше дихати — най-чистіше повітря у лісі, у горах, де ніщо його не забруднює. Чим чистіша земля, тим корисніші овочі, фрукти, пшениця, інші рослини.

Візьміть 8 кольорових фломастерів (або 8 кольорових фарб): сірого, темно-синього, зеле-ного, жовтогарячого, жовтого, фіолетового, ко-ричневого, чорного. Виберіть із них ті кольори, які найбільше підходять для змістового запов-нення (зафарбування) ділянки екосфери Земля. Зафарбуйте цю ділянку.

Потім з решти кольорів виберіть не-обхідні для змістового заповнення (зафарбування) екосфери «Повітря». Замалюйте цю ділянку.

Після виконаної роботи опишіть свої вражен-ня від роботи. Що вам в ній подобається? Спро-буй пояснити, що означає кожен використаний колір у кожній екосфері.

Отриманий малюнок також можна викорис-тати як інформацію про загальний психофунк-ціональний тонус особистості (психологічний тест Лютера).

Завершення заняття відбувається у колі:—

Як ви себе почуваєте? Що вам найбільше сподобалось сьогодні на занятті? Як ви любите природу?

ЗАНЯТТЯ З

Вступ. Пропонується розказати про найвідоміші рослини, дерева, тварини. Бажано підго-тувати відповідні плакати з малюнками та їх на-звами. Також читаємо казку.

«Вже не гратиме-мося хлібом!»

Жили собі братик і сестричка, добрі діти — і слухняні, і уважні, а от шанувати хліб не вміли. Батько їх научав, мати робила зауваження, а вони все по - старому. То крихти на підлогу зме-туть, то окраєць хліба після обіду залишать на столі, то у школі недоїдений бутерброд ви-кинуть.

І трапилась якось з ними пригода: поїхали до родичів у село, пішли гуляти в ліс та й заблука-ли. Як стало вечоріти, відчули, що зголодніли: хотілося хоч крихітку, хоч черствого хліба, аби що-небудь у роті смакувало. Чагарі геть шлях загородили. Сіли вони на пеньок і так засу-мували! Вони і плакали б, та ще вдень наревіли-ся за мамою, за татом, за хлібом, і сліз уже до

вечора не стало. А таки цілий день ходіння дав-ся взнаки. Посиділи, посиділи, та й позасина-ли.

І бачиться їм однаковий сон — ніби лежить на столі смачна хлібина, радіє, що скоро людей годуватиме: дорослих — після робочого дня, дітей — щоб росли швидше. А тут раптом діти, схожі на них, беруть шматочки до рота, відку-сять і на столі їх лишають, нові беруть і знову надкушеними залишають. Граються так.

А як награлися, зібрали всі шматки та й у со-бачу миску викинули. А хлібина ледь не плаче — так її довго робили. Спочатку в полі зерно сія-ли, тоді йому Господь дав ріст і воно проросло і піднялося високим колосом. Під сонечком зер-но достигало, а тоді його комбайн викосив і змо-лотив. Потім його змололи на борошно. А тоді в пекарні розвели водою, вкинули всього по-трібного: солі, яєць, дріжджів і місили, щоб схо-дило. Як зійшло тісто, порозкладали його в форми і в піч пектися поставили. Рум'яні хлібинки з печі виглядають, на світ просяться, вийняли їх з печі і розвезли в магазини.

І ось одну хлібину чиїсь діти поїли з моло-ком, інша потрапила до бабусі, і вона її з бор-щем поїла. А ця що потрапила до бешкетників, одразу в собачій мисці опинилася, хоч мала вона батька з роботи дочекатися. Дрімають діти, а самим соромно, аж щічки розчервонілися. По-бачили, як хлібина зажурилася, і все зрозуміли. Хліб має людям силу давати, а для ігор є інші речі. І як побули день без хліба, то вже й затями-ли, для чого Бог хліб сотворив і людей научив його випікати.

Аж тут вигуки залунали поблизу. Стрепенули-ся діти зі сну, злякалися спочатку, а потім до-слухалися: «Агов, Миколко, Олю! Де ви?» Це гука-ли їм дядько Павло з сусідами. Видно, з поля прий-шов, з косовиці, та й замість вечері кинувся шука-ти племінників. Як закричать Миколка і Оля, як заплачуть: «Ми тут!». Ще якихось декілька хви-лин, і із заростів пробрався до них дядько Павло, нагнувся, притис до грудей і аж застиг на хвилинку. А тоді: «Це ж ви, напевно, голодні! А у мене нічого немає, ось лише окраєць хліба в кишені, від обіду. Чи будете?». «Будемо, будемо!» — зраділи діти і порівну розділили шматочок.

Додому йшли всі гуртом, а діти йшли за руку з дядьком і не хотіли пускати оцю велику силь-ну руку, яка вирощує хліб і гладить дитячі голів-ки. А хліб уже вони шанували, на все життя за-пам'ятали, що хліб святий.

Розминка

Закрийте всі плакати. Поділіть дітей на 3 гру-пи. Кожна група по черзі виходить у центр і кожен її