Шляхи підвищення стійкості лісових екосистем до рекреаційних навантажень

Актуальність теми. У зв’язку із зростанням урбанізації населення все актуальнішою стає організація відпочинку і оздоровлення людей. Важливу роль у вирішенні цієї проблеми відіграють лісові насадження. Разом із посиленням рекреаційного використання лісів зростає рекреаційне навантаження, що негативно впливає на стійкість лісових біогеоценозів. Тому поглиблене вивчення привнесених людиною змін та детальний аналіз стану рекреаційних лісів є основою розробки заходів щодо підвищення стійкості і охорони лісу.

Підвищення стійкості лісових екосистем до рекреаційних навантажень можливе при оптимізації системи заходів з рекреаційного лісокористування . При їх реалізації головна увага спрямовується на посилення рекреаційної і захисної функції лісів, підвищення стійкості насаджень до різних форм антропогенної дії і створення сприятливих умов для масового відпочинку трудящих. Першочергове значення при цьому має оптимальний склад і структура насаджень. Основними вимогами оптимальної структури рекреаційних лісів є: стійкість насаджень до рекреаційних навантажень, оптимальні санітарно-гігієнічні та естетичні властивості, висока життєздатність і довговічність насаджень. Визначаючими показниками є: склад насаджень, повнота, форма, санітарний стан, естетичні властивості і ступінь емоціональної дії на людину. У зв’язку з цим необхідно формувати корінні різновікові мішані деревостани з участю 2-3 головних порід при груповому їх змішуванні з добре розвиненим другим ярусом. Для різноманітності ландшафту і підвищення його стійкості необхідно формувати ландшафти куртинно-полянного комплексу, який передбачає чергування високозімкнутих груп дерев в куртинах з чергуванням полян при загальній повноті насаджень 0,5-0,6. Площа окремих біогруп приблизно становить 25-30 м2, стояночних полян – 150-250 м2. на території вони повинні займати одну четверту частину площі.

Розміщення зелених масивів, ландшафтних груп і відкритих місць повинно строго ув’язуватись з дорожно-стежковою сіткою, яка має займати від 2,5 до 4% загальної площі об’єкту. При формуванні складу і структури рекреаційних лісів важливе значення має співвідношення відкритого і закритого простору. Виходячи з існуючих рекомендацій для лісопаркової частини лісів зеленої зони м. Івано-Франківська для найбільш поширених свіжих і вологих грабових дібров, які займають 75% загальної площі лісів, рекомендовано такі співвідношення типів ландшафтів: закриті (зімкнутість намету деревостану 1,0-0,6) – 60-70, напівзакриті (зімкнутість 0,5-0,3) – 15-25, відкриті (зімкнутість не більше 0,2) – 10-15%.

За складом і структурою для грабових дібров цієї зони пропонується формування корінних деревостанів складної багатоярусної структури складу 5Дч3Г2Лп+Кл(г),Б,Ч з повнотою першого ярусу 0,6 і підлеглих ярусів – 0,3-0,1. Разом з тим підвищення естетичних властивостей насаджень може бути досягнуто збільшенням в складі корінних деревостанів долевої участі супутніх порід – липи, берези, а також введенням в склад деревостанів 20-30% ясена звичайного (склад – 5-6Дч2-3Я1Г1Лп+Яв,Кл(г),Б,Ч) і 30-40% дуба північного (склад – 5-6Дч2-3Дп1Г1Лп+Кл(г),Б,Ч).

За просторовою структурою деревостанів доцільне полярно-групове (двополянне) розміщення дерев. Це передбачає паралельно з формуванням одно породних і змішаних груп дерев по 50 м2 створення невеликих стоян очних полян в суцільному лісовому масиві в кількості 2шт/га. Площа поляни – 250 м2. Віддаль між полянами 70-80м. На площі, яка прилягає до поляни в смузі шириною до 20м формуються напіввідкриті типи лісового ландшафту, а на решті площі закриті типи.

Підвищення стійкості лісових біогеоценозів до антропогенного впливу можливе також шляхом належного обладнання місць відпочинку простими лісовими меблями, створення стоянок автотранспорту, місць для палаток і вогнищ. Особлива увага повинна приділятись охороні рекреаційних лісів від пожеж, лісопорушень і захисту від шкідників хвороб [4].

З метою недопущення деградації лісових біогеоценозів, в місцях масового відпочинку необхідно:

1. Регулювати рекреаційні навантаження, щоб вони не перевищували гранично допустимих, при яких лісові екосистеми здатні до самовідновлення.

2. В зонах масового відпочинку зменшувати рекреаційні навантаження шляхом прокладки стежково-дорожньої сітки, створенні та обладнанні майданчиків різного призначення і своєчасного проведення заходів по охороні і збереженні лісів.

3. Тимчасово виключати (на 3-5 років) з сфери користування сильнопорушених ділянок з проведенням заходів догляду за ґрунтом, покращення росту і підвищення стійкості насаджень.

4. Регламентувати поведінку людей в лісі шляхом виховної та роз’яснюючої природоохоронної роботи серед населення, особливо серед молоді.

5. На ділянках з наявними екологічними наслідками рекреаційного користування слід застосовувати наступні заходи:

- при витоптаності території до 10% проводити огородження окремих ділянок, благоустрій території і виставляти попереджувальні аншлаги;

- в місцях витоптаності, що перевищують 50 % площі доцільно створювати кільцювальні посадки із стійких до витоптування швидкоростучих чагарників;

- в сильно деградованих місцях необхідне внесення торфу, міндобрив і залуження ділянок висівом трав (костриці червоної - Festuca rubra L. та грястиці збірної – Dactulis glomerata L.).

6. З метою профілактики щодо збереження насаджень в рекреаційних лісах слід проводити своєчасне упорядкування території, прокладку пізнавальних маршрутів тощо.