У деяких місцях Землі, особливо на краю тектонічних плит, теплота виходить на поверх-ню у вигляді гарячих джерел — гейзерів і вулканів. В інших областях підводні джерела протікають крізь га-рячі підземні пласти, і цю теплоту можна забрати че-рез системи теплообміну. Ісландія є прикладом країн, де широко використовується геотермальна енергія.
Зараз розроблено технології, які дають змогу до-бувати горючі гази з біологічної сировини в резуль-таті хімічної реакції розпаду високомолекулярних сполук на низькомолекулярні за рахунок діяльності особливих бактерій (які беруть участь у реакції без доступу кисню з повітря). Схема реакції: біомаса + + бактерії -> горючі гази + інші гази + добрива.
Біомаса — це відходи сільськогосподарського виробництва (тваринництва, переробної промисловості). Основною сировиною для виробництва біогазу є гній, який доставляють на біогазввустанції. Головним про-дуктом біогазової станції є суміш горючих газів (90 % у суміші складає метан). Цю суміш постачають на ус-тановки для вироблення теплоти, на електростанції.
Відновлювані джерела (крім енергії води, що падає) мають спільний недолік: їхня енергія дуже слабо сконцентрована, що створює чималі труднощі для практичного використання. Вартість відновлю-ваних джерел (не враховуючи ГЕС) набагато вища, ніж традиційних. Як сонячна, так і вітрова та інші види енергії, можуть успішного використовуватись для вироблення електроенергії в діапазоні потужностей від кількох до десятків кіловат. Але ці види енергії цілком неперспективні для створення потуж-них промислових енергоджерел.
Використана література:
Основи екології. Підручник. – К., 2002.
Екологічні проблеми електроенергетичної промисловості. – К., 1992.
Природа і людина. – К., 1996.