Ландшафти пластово-ерозійних рівнин з карстовими формами поширені у Прут-Дністровському межиріччі і зайняті орними землями. У рекреаційному відношенні надзвичайно цінним є мальовничий каньйон р. Дністер з унікальною рослинністю і геологічними пам'ятками природи. В межах області він простягається від с. Незвисько до межі з Чернівецькою областю.

Ландшафти пластово-горбогірних височин розміщені в долині середньої і нижньої течії Гнилої Липи і Свіржа (Рогатинський і Галицький райони), зайняті орними землями, серед яких на горбогірних межиріччях зростають дубові, дубово-грабові і букові ліси.

Передгірський тип ландшафтів об'єднує чотири види: 1) структурних низькогір'їв; 2) денудаційно-акумулятивних височин; 3) горбисто-пасмових ерозійно-зсувних межиріч; 4) акумулятивних улоговин. Ці типи ландшафтів поширені на правобережжі Дністра і Пруту до висот 400-450 м над р.м. у межах Передкарпаття. Тут панують лісолучні ландшафти. Ліси з участю дуба, бука, ялиці і ялини розміщені на високих межиріччях.

Гірський тип ландшафтів розміщений у пів¬денно-східній частині області і об'єднує наступні види: 1) високогірно-полонинський флішевий;

2)високогірно-полонинський мармароський;

3)середногірно-скибовий;

4)низькогірний міжгірно-верховинський;

5)низькогірно-крайовий.

Більшість гір вкриті ялиновими (смерековими) лісами. Вище межі лісу виділяється субальпійський пояс із зростанням сосни гірської, вільхи зеленої і ялівцю, а також альпійський пояс (вище 1800 м над р.м.) з переважанням альпійських лук.

Основою ландшафтних рекреаційних ресурсів є ліси, луки, водні угіддя, рельєф. Висока лісистість і мальовничість ландшафтів, наявність унікальних ділянок незайманої природи, багатство рослинного і тваринного світу, різноманітність форм рельєфу, значна кількість рік, чистота природних вод визначають особливу цінність ландшафтних рекреаційних ресурсів Івано-Франківщини, яка відноситься до найбільш перспективних рекреаційних районів України і Європи. В області сформувались Яремчанський, Косівський, Верховинський, Шешорський, Микуличинський, Ворохтянський, Осмолодський і Болехівський рекреаційні райони. Кожен із них є своєрідним з широкою гамою неповторних природних комплексів.

Мінеральні води

Представлені водами без специфічних компонентів, особливості яких визначаються основним іонним складом і загальною мінералізацією (від малої до міцної росольної), а також водами вуглекислими, бромистими.

У Коломийському районі особливу цінність мають середньомінералізовані залізовмісні хлоридно-натрієві води росольної мінералізації в с. Мельничівка. Мінеральні води Косівського, Надвірнянського і Рожнятівського районів придатні для лікування органів кровообігу, нервової системи, хронічних запальних процесів („Перегінська", „Косівська", „Коломийська").

Верховинський район - єдиний в області, де є вуглекислі води (с. Мокрин, хлоридно-гідрокарбонатно кальцієво-натрієва вода „Буркут").

У Долинському районі розповсюджені хлоридно-натрієві води від малої до міцноїросольної мінералізації. Особливий інтерес представляє собою гідрокарбонатно-натрієва вода слабкої мінералізації з високим вмістом органічних речовин в с. Новий Мізунь (лікування хвороб шлунково-кишкового тракту).[9]

У Рогатинському районі розташований санаторій „Черче". Основними лікувальними природними факторами санаторію є сірководнева сульфідно-сульфатно-гідрокарбонатна кальцієва вода з вмістом сірководню від ЗО до 60 мг/л, яка в комплексі з лікувальними „грязями" використовується для лікування багатьох хвороб - артрити, поліартрити, радикуліти, хвороби опорно-рухового апарату.

У Долинському районі виявлено Оболонське родовище торфових лікувальних „грязей" сірководневого типу. Родовище використовує курорт „Моршин" у Львівській області. Експлуатаційні запаси торфу складають 200 тис. м3. Іонний склад торфової суміші хлоридно-сульфатний натрієво-магнієво-кальцієвий. Подібне торфовище з лікувальними властивостями відкрито також біля м. Болехова (с. Тисів).

3.Рекреаційні ресурси Богородчанського району,рівень застосування і перспективи розвитку.

У мальовничому куточку Івано-Франківщини у передгір’ї українських Карпат ,на південний захід від обласного центру розташований Богородчанський район.Його адміністративним центром є селище міського типу Богородчани,яке знаходиться за 18 кілометрів від Івано-Франківська

(територія - 0, 8 тис. кв. км, населення - 69, 7 тис. чол., районний центр - смт. Богородчани)

Богородчанський район утворено в 1939 році. Перша письмова згадка про Богородчани належить до 1441 року. В ній ідеться про те, що їх власником був Ян з Бучача. Жителі селища з давніх-давен займалися ремеслами й землеробством. У другій половині XV століття Богородчани стали володінням Потоцьких. 1691 року тут споруджується костьол, а навколо нього оселяється дрібна шляхта й кілька десятків ремісників із Польщі.

За першим поділом Польщі Богородчани стали власністю австрійських баронів, які разом із місцевою шляхтою здійснювали політику онімечення українського населення. У другій половині XVIII століття Богородчани залишалися дрібним містечком: 1786 року тут було всього 314 будинків і 1134 жителі.[3]

Після реформи 1848 року в Богородчанах з'являються перші підприємства, що використовують найману працю. 1870 року містечко мало невелику броварню, Ґуральню, деревообробну майстерню. У другій половині XIX століття в Богородчанах перебував відомий прогресивний діяч і поет А. Могильницький. Цей період характеризується пожвав-ленням культурного життя.

Тяжкі випробування чекали на жителів Богородчан у роки першої світової війни. Тут точилися жорстокі бої між австро-угорськими й російськими військами. У селищі та його околи-цях лютувала епідемія тифу й холери. Господарство занепало. Частина населення покинула рідний край і вирушила до США, Аргентини та інших країн.

27 червня 1941 року Богородчани були окуповані фашиста-ми. Після війни в районі розгорнулося велике житлове та промислове будівництво, відродилося сільське господарство та деревообробна промисловість.

До найдавніших поселень Прикарпаття належить селище Солотвин. яке вперше згадується під назвою Краснополь

алицькому літописі XII століття. З другої половини XVIII століття тут розвиваються такі промисли: ткацтво, шевство, малярство, столярство, кушнірство, ковальство. Але найприбут-ковішим тоді вважався видобуток солі, яку вивозили ріками Бистрицею І Дністром до Галича, а звідти - за кордон. Розвиток соляного промислу зумовив зміну назви населеного пункту Краснополь на Солотвин.[3]

На території Богородчанського району знаходиться пам'ятка архітектури - Манявський скит. Монастир Заснова-ний у 1612 році І. Княгиницьким, родом з міста Тисмениці.

В економіці району провідн-е місце займає сільське господарство, яке розвивалось в напрямку вирощування зернових І технічних культур, м'ясо-молочного тваринництва.

Дзвиняч - село, розташоване біля підніжжя Карпатських