У процесі еволюції видів, твердить Вернадський, виживають ті, які збільшують біогенну геохімічну енергію. На думку Бауера, живі системи ніколи не перебувають у стані рівноваги й виконують .за рахунок своєї вільної енергії ко-рисну роботу проти рівноваги, якої потребують закони фізики та хімії за існуючих зовнішніх умов.

Разом з іншими фундаментальними положеннями закон максимуму біогенної енергії є основою розробки стратегії природокористування.

Закон мінімуму (сформульований Ю. Лібіхом): стій-кість організму визначається найслабшою ланкою в лан-цюзі його екологічних потреб. Якщо кількість і якість еко-логічних факторів близькі до необхідного організму міні-муму, він виживає, якщо менші за цей мінімум, організм гине, екосистема руйнується.

Тому під час прогнозування екологічних умов або ви-конання експертиз дуже важливо визначити слабку ланку в житті організмів.

Закон обмеженості природних ресурсів: усі природні ре-сурси в умовах Землі вичерпні. Планета є природно обме-женим тілом, і на ній не можуть існувати безконечні скла-дові частини.

Закон однонаправленості потоку енергії: енергія, яку одержує екосистема й яка засвоюється продуцентами, роз-сіюється або разом з їх біомасою необоротно передається консументам першого, другого, третього та інших порядків, а потім редуцентам, що супроводжується втратою певної кількості енергії на кожному трофічному рівні в результаті процесів, які супроводжують дихання. Оскільки в зворотний потік (від редуцентів до продуцентів) потрапляє дуже мало початкової енергії (не більше 0,25%), термін «кругообіг енергії» є досить умовним.

Закон оптимальності: ніяка система не може звужува-тися або розширюватися до безконечності. Ніякий ціліс-ний організм не може перевищити певні критичні розміри, які забезпечують підтримку його енергетики. Ці розміри залежать від умов живлення та факторів існування.

У природокористуванні закон оптимальності допомагає знайти оптимальні з точки зору продуктивності розміри для ділянок полів, вирощуваних тварин, рослин. Ігнорування закону – створення величезних площ монокультур, вирів-нювання ландшафту масовими забудовами тощо – призве-ло до неприродного одноманіття на великих територіях і викликало порушення в функціонуванні екосистем, еколо-гічні кризи.

Закон піраміди енергій (сформульований Р. Ліндеманом): з одного трофічного рівня екологічної піраміди на інший переходить у середньому не більше 10 % енергії.

За цим законом можна виконувати розрахунки земель-них площ, лісових угідь з метою забезпечення населення продовольством й іншими ресурсами.

Закон рівнозначності умов життя: всі природні умови середовища, необхідні для життя, відіграють рівнозначні ролі. З нього випливає інший закон – сукупної дії еколо-гічних факторів. Цей закон часто ігнорується, хоча має ве-лике значення.

Закон розвитку довкілля: будь-яка природна система розвивається лише за рахунок використання матеріально-енергетичних й інформаційних можливостей навколишньо-го середовища. Абсолютно ізольований саморозвиток не-можливий – це висновок з законів термодинаміки.

Дуже важливими є наслідки закону.

1. Абсолютно безвідхідне виробництво неможливе.

2. Будь-яка більш високоорганізована біотична систе-ма в своєму розвитку є потенційною загрозою для менш організованих систем. Тому в біосфері Землі неможливе повторне зародження життя – воно буде знищене вже іс-нуючими організмами.

3. Біосфера Землі як система розвивається за рахунок внутрішніх і космічних ресурсів.

Закон зменшення енерговіддачі в природокористуванні: у процесі одержання з природних систем корисної продук-ції з часом (у історичному аспекті) на її виготовлення в середньому витрачається дедалі більше енергії (зростають енергетичні витрати на одну людину). Так, нині витрати енергії на одну людину за добу майже в 60 разів більші, ніж у часи наших далеких предків (кілька тисяч років то-му). Збільшення енергетичних витрат не може відбуватися безконечно. Його можна й слід розраховувати, плануючи свої стосунки з природою з метою їх гармонізації.

Закон сукупної дії природних факторів (закон Мітчерліха – Тінемана – Бауле): обсяг урожаю залежить не від окремого, нехай навіть лімітуючого фактора, а від усієї сукупності екологічних факторів одночасно. Частку кожного фактора в сукупній дії нині можна підрахувати. Закон має силу за певних умов – коли вплив монотонний і мак-симально виявляється кожний фактор за незмінності інших у тій сукупності, що розглядається.

Закон толерантності (закон Шелфорда): лімітуючим фактором процвітання організму може бути як мінімум, так і максимум екологічного впливу, діапазон між якими визначає ступінь витривалості (толерантності) організму до данного фактора. Відповідно до закону будь-який над-лишок речовини чи енергії в екосистемі стає її ворогом, забруднювачем.

Закон грунтостомлення (зменшення родючості): посту-пове зниження природної родючості грунтів відбувається через тривале їх використання й порушення природних процесів ґрунтоутворення, а також внаслідок тривалого ви-рощування монокультур (в результаті накопичення токсич-них речовин, що виділяються рослинами, залишків пести-цидів й мінеральних добрив).

Закон фізико-хімічної єдності живої речовини (сфор-мульований В. Вернадським): уся жива речовина Землі має єдину фізико-хімічну природу. З цього випливає, що шкідливе для однієї частини живої речовини шкодить й іншій її частині, тільки, звичайно, різною мірою. Різниця полягає лише в стійкості видів до дії того чи іншого аген-та. Крім того, через наявність у будь-якій популяції більш чи менш стійких до фізико-хімічного впливу видів швид-кість відбору за витривалістю популяцій до шкідливого агента прямо пропорційна швидкості розмноження орга-нізмів і чергування поколінь. Через це тривале вживання пестицидів екологічно неприпустиме, бо шкідники, які роз-множуються значно швидше, швидше пристосовуються й виживають, а обсяги хімічних забруднень доводиться де-далі збільшувати..

Закон екологічної кореляції: в екосистемі, як і в будь-якій іншій, всі види живої речовини й абіотичні екологічні компоненти функціонально відповідають одне одному. Ви-падіння однієї частини системи (виду) неминуче призводить до вимикання пов'язаних з нею інших частин екосистеми й функціональних змін.

Науковій громадськості широко відомі також чотири закони екології американського вченого Б. Коммонера: 1)