Близько 3/4 усіх грунтів земної кулі мають до того ж знижену продуктивність через незабезпеченість вологою й теплом. І, нарешті, має місце швидка деградація цих грунтів під потужним антропогенним тиском.

В умовах зростаючого дефіциту продуктів харчування нині кожна п'ядь землі, на якій можна виростити щось їс-тівне, має велике значення й повинна охоронятися. Разом з тим, охорона земельних ресурсів здійснюється дуже незадовільно, зокрема в Україні.

Наведемо основні відомості про головні причини дегра-дації грунтів і стан їх охорони.

За даними ЮНЕП, щорічно через вплив на грунти віт-рів, ураганів, хімізації, будівництва міст, доріг, промисло-вих об'єктів, аеродромів, розвиток кар'єрів у всьому світі втрачається від 5 до 7 млн. га родючих земель.

Сотні мільйонів гектарів земель потерпають від ерозії. Лише в Україні щорічно від ерозії гинуть десятки тисяч гектарів орної землі, а в колишньому СРСР за станом на 1990 р. було еродовано близько 68 %.

Дуже значних збитків господарству завдає ерозія грун-тів у ряді областей Індії, в Непалі, високогір'ях Східної Африки, Андах, США, Китаї та інших регіонах Землі. На цих землях урожайність зменшується на 30-60 %, поде-куди – на 90 %. Ерозії грунтів сприяє активне яроутворення, зумовлене діяльністю людини (ярами зруйновано бли-зько 7 млн. га земель) – вирубкою лісу на схилах, знищен-ням трав'яного чи чагарникового покрову, неправильним розорюванням землі тощо.

Сприяють ерозії й пилові бурі, коли в повітря на висо-ту 1-3 км здіймаються мільйони тонн пилу, піску, грунту, оголюючи в одних місцях землю на сантиметри й навіть десятки сантиметрів, перетворюючи її на пустелю і заси-паючи поля, сади, луги, дороги та будівлі в інших місцях шаром пилу й піску товщиною 20-50 см, а іноді навіть 2-3 м. Відомі пилові бурі, що завдали великої шкоди на Північному Кавказі, в східній Україні, Середній Азії, особ-ливо поблизу Аралу, в Центральній Америці.

Вітрова й водна ерозії повністю знищують грунти або значно зменшують вміст у них азоту, фосфору, калію, ряду мікроелементів – усього, від чого залежить родючість. Еро-зія також призводить до виникнення ґрунтової посухи (ви-сушує грунт), що теж знижує врожайність. Найбільше активізують ерозію часті оранки, культивації, боронування, ущільнення, трамбування колесами та гусеницями важкої сільськогосподарської техніки. Ґрунтовий покрив відносно мало травмують лише трактори з шириною шин на колесах 1 м і більше. Переважна більшість нашої техніки на полях завдає грунтам невиправної шкоди.

Основними засобами відновлення грунтів на оголених ділянках рельєфу є ділянкове лісонасадження й деревона-садження у вигляді лісозахисних смуг, екологічно обгрун-товане зрошення земель, впровадження сівозмін, періодич-на консервація угідь (коли земля «відпочиває»).

Великої шкоди землям завдають зумовлені діяльністю людини (підрізка схилів, копання кар'єрів, підтоплення че-рез аварії й неправильні меліорації, будівництво водосхо-вищ тощо) зсуви, селі та осипи в горбкуватих та гірських регіонах.

Однією з найбільших бід після ерозії грунтів є, мабуть, їх засолення, основна причина якого – неправильне зро-шення. Ерозія й засолення грунтів призводять до опустелювання земель. Протягом останніх десятиріч тисячі гек-тарів посушливих земель у степових районах, пустелях і напівпустелях, де проводилося інтенсивне зрошення й спо-чатку значно підвищилася врожайність (більше половини приросту продукції світового сільського господарства зу-мовлено зрошенням), згодом стали непридатними для використання через «білу отруту», як називають місцеві жи-телі сіль, якою забиті всі пори грунту та його поверхня в результаті випаровування зрошувальних вод.

Раніше, до масового зрошення, на значних територіях росли дикі трави, чагарники, а на землях, розумно зроше-них, постійно була висока врожайність полів і садів. Нині через перезволоження, надлишок води в грунтах і їх засоленість гинуть дерева, поля, сади, виноградники, бавовняні плантації. В найближчих до полів селищах вода позали-вала льохи, стан питної води значно погіршився, особливо навколо каналів, що можна спостерігати й у Середній Азії вздовж Каракумського каналу, й у нас на півдні України, в районах Північно-Кримського, Каховського та Краснознаменського каналів.

Повторне засолення грунтів і ґрунтових вод, підтоплен-ня й заболочення територій, активізація зсувових, просадочних і карстово-суфозійних явищ відбулися через не-враховані природні інженерно-геологічні й гідрологічні умо-ви, а також недосконалість або неправильність методик меліоративних робіт, втрати (їх обсяг величезний) води в транспортних системах, водопроводах. Дуже важливими при будь-яких меліораціях є попередні гідрогеологічні й гідро-хімічні дослідження та якомога точніші прогнози водно-со-ляного режиму та балансу ґрунтових вод, передбачення систем вертикального дренажу, водозбереження, чітке ке-рівництво водорозподілом.

Дедалі відчутнішими стають негативні наслідки хіміза-ції сільського господарства – погіршення стану грунтів че-рез накопичення в них шкідливих хімічних речовин після тривалих й інтенсивних (без належних розрахунків і вра-хування гідрогеологічних та екологічних законів) внесень міндобрив та різних пестицидів. Адже внесений у грунт фосфор практично не вимивається. До речі, у водойми від промислових та побутових стоків його потрапляє значно більше, ніж з сільськогосподарських угідь (його частка в забрудненні не перевищує 20%). Використання великої кількості фосфорних добрив призводить також до накопи-чення в грунтах фтору, стронцію, урану, торію, радію.

На сьогодні в грунтах світу накопичено близько 150 млрд. т азоту, зокрема в чорноземах – до 20-30 т азо-ту на кожному гектарі. Але рослинам його все ж не виста-чає, бо ними засвоюються далеко не всі азотні сполуки. При цьому дуже важливою умовою є поступовий розклад гумусу протягом кількох років, перехід азоту з однієї фор-ми в іншу. Грунт повинен бути розпущеним, пористим, грудочкуватим, до нього вільно мають надходити вода й по-вітря. Розкладають