За даними ООН, щорічно на планеті вирубують понад 3 млрд м3 лісу, й ця цифра до 2000 р. зросте в 1,5 раза. Особливо тривожить людство доля амазонських і сибір-ських лісів, які відіграють найважливішу роль у очищенні атмосфери Землі. Крім того, тропічні ліси – це ще й зона життя – 3-4 млн. видів флори й фауни, 80 % комах пла-нети, 2/3 відомих видів рослин.

Ліси Амазонії є неповторним, унікальним регіоном Зем-лі (їх площа близько 6 млн. км2). Тут, у найбільшій у світі низині (понад 5 млн. км2), протікає одна з найголовніших річок світу й сконцентрований найзначніший лісовий масив, флора якого налічує близько 4 тис. видів дерев (у всій Єв-ропі їх близько 200).

З порушенням цієї дуже важливої, добре налагодженої природою частини біосфери розпочнуться глобальні нега-тивні екологічні процеси, про які йшла мова в попередньо-му розділі. Найстрашніше те, що в останні роки ліси Ама-зонії дедалі активніше не лише вирубують через будівни-цтво шляхових трансконтинентальних трас, нових поселень, розробок родовищ корисних копалин, а то й просто випа-люють десятками тисяч кілометрів щорічно, щоб швидше розчистити площі під різні плантації. Крім згубної дії на флору та фауну, пожежі спричинюють інтенсивне забруд-нення атмосфери, що сприяє розвитку парникового ефекту. Дими від пожеж поширюються, як видно з численних су-путників, по всьому світу.

Про планетарного значення шкоду від винищення ама-зонських лісів мова йшла на останньому всесвітньому еко-логічному форумі в Ріо-де-Жанейро влітку 1992 р. Але проблема їх збереження залишилася невирішеною через незгоду бразильського уряду припинити винищення лісів, що зумовлено важким економічним станом Бразилії й на-маганням її уряду покращити справи за рахунок своїх лі-сів і всіх природних ресурсів, пов'язаних з ними.

Не краще становище з ліса-ми й на Північноамерикансь-кому, Європейському та Азіат-ському континентах. Якщо тут їх цілеспрямовано не випалю-ють та не вирубують (це було зроблено століттям раніше), то залишки лісових масивів ги-нуть від кислотних дощів (30 % – у Австрії, 50 % – у Німеччині, Польщі) та випад-кових пожеж, спричинених лю-диною.

Стурбовані таким станом люди намагаються певною мі-рою його поліпшити, застосову-ючи різні форми лісогосподарства.

Форми лісового господарства з часом змінюються. У ко-лишньому СРСР протягом останніх десятиріч застосовува-ли три форми лісогосподарювання: використання лісів, які виконують захисні й соціальні функції (санітарно-гігієнічні, рекреаційні); з метою одержання сировини для промисло-вості; обмежене використання лісів для сільського госпо-дарства та жителів районів з великою кількістю насе-лення.

Ліси України виконують переважно водоохоронні, за-хисні, санітарно-гігієнічні та рекреаційні функції, про-мислово-експлуатаційне їх значення (Карпати, Полісся) обмежене. З метою охорони лісів розроблено схему комплексного лісогосподарського районування, на основі якого має здійснюватися ведення господарства й охорона лісів. На жаль, реальний стан лісогосподарювання ду-же далекий від цієї схеми.

Основними заходами захисту лісів є такі: раціональне (з урахуванням екологічної ситуації) обмежене їх вирубу-вання; повна переробка деревини й супутньої сировини з метою збільшення виходу деревопродукції з одиниці пло-щі; раціональне використання й збереження ягідних, кор-мових, лікарських, технічних рослин, проведення селекції та насіннєвих дослідів для створення більш стійких і про-дуктивних видів лісової флори; створення полезахисних і водоохоронних лісосмуг, рекреаційних і заповідних лісових й лісопаркових зон і масивів; зменшення дії кислотних до-щів; підвищення рівня екологічної освіти та виховання свідомого ставлення населення до лісу.

У 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на Всесвітньому екологічному форумі було прийнято глобальну угоду щодо викорис-тання лісів. У цій угоді зазначається, що ліси з їх склад-ними екологічними процесами необхідні для економічного розвитку та підтримання всіх форм життя на Землі. Тому всі країни мають взяти участь у «озелененні світу» шля-хом насадження та збереження лісів. Ліси слід використо-вувати так, щоб забезпечити задоволення соціальних, еко-номічних, екологічних, культурних та духовних потреб ни-нішнього та прийдешніх поколінь. Національні програми мають захищати унікальні ліси та містити плани раціо-нального ведення лісового господарства на основі екологічно безпечного управління територіями, що оточують ліси.

Особливо суворим повинен стати міжнародний контроль за кислотними опадами та торгівлею лісоматеріалами.

Висновок

Нині настав час серйозного переосмислення людством ставлення до природи, час об'єднання зусиль націй і народів у боротьбі за врятування біосфери планети, здійснення нових локальних, регіональних і міжнародних програм по-дальшого розвитку та виживання, які повинні базуватися на нових соціально-політичних засадах, екологічній основі, глибоких екологічних знаннях і підвищеній загальнолюд-ській екологічній свідомості.

Існування й благополуччя людини сьогодні залежить від того, чи вдасться нам піднести принципи довгостроко-вого розвитку до рівня всесвітньої етики. Для цього слід докласти великих зусиль і підвищити готовність до спів-робітництва націй в таких сферах, як глобальна ліквідація бідності, активна підтримка миру в усьому світі, підвищен-ня міжнародної безпеки, раціональне, бережливе викорис-тання глобальних загальних природних ресурсів, регулю-вання народонаселення, вирішення проблем енергетики (максимальне залучення альтернативних видів енергії, підвищення ефективності, надійності та безпечності існуючих), харчування, урбанізації, охорони флори та фауни.

Тягар цих турбот має лягти на всі країни. Ті з них, що розвиваються, перш за все повинні вирішувати демографіч-ні проблеми, проблеми опустелювання, знищення лісів, фа-уни та флори, розвинені країни – суперурбанізації, перезабруднення довкілля промисловими й сільськогосподарсь-кими відходами, особливо токсичними, понадвиробництва та понадспоживання, кислотних дощів і демілітаризації. Всі країни повинні брати участь у збереженні світу, виправ-ленні економічної системи, яка посилює нерівність і збіль-шує кількість бідних і голодних.

Час спонукає відмовитися від практики підтримання соціальної та екологічної стабільності за допомогою старих підходів до розвитку та охорони довкілля. Запорука без-пеки – в пошуках докорінних змін, перш за все – орга-нізаційних.

Зрозуміло, що