Для майбутнього всього людства наступні два десяти-річчя будуть визначальними: або співдружність націй ви-рішить найголовніші екологічні проблеми, або почнеться незворотна деградація біосфери й поступова загибель ци-вілізації. Планета вже не витримує антропогенного тиску: подвоєння населення всього за кілька десятиріч та його концентрація головним чином у містах; п'яти-десятикратний приріст економічної активності менш ніж за століття; некероване зростання різних перетворень у сільському господарстві, енергетичних і промислових системах; супермілітаризація суспільства та накопичення величезної кіль-кості глобально небезпечної ядерної та хімічної зброї. Нові технології та потенційно необмежений доступ до інформа-ції відкривають нові величезні перспективи позитивного й негативного перетворення довкілля.

Кожна область змін людської діяльності має свої склад-ні та важливі завдання, але головна проблема витікає із їх системного характеру. Через це довкілля та розвиток, які ще донедавна вважали ізольованими одне від одного, виявилися тісно пов'язаними. Зв'язуються також окремі галузі знань, організації, відомства, країни.

Взаємопов'язаний, комплексний характер нових завдань і екологічних проблем вступив у протиріччя з характером дій існуючих національних відомств у межах кожної країни та транснаціональних компаній і корпорацій світу. Ці ві-домства, як правило, є незалежними, відокремленими і ви-конують порівняно вузькі завдання, приймаючи рішення за закритими дверима. Існує роз'єднаність відомств, що керу-ють економікою, і відомств, які відповідають за охорону природи.

Новий підхід потребує докорінної зміни ставлення уря-дів, відомств, корпорацій і приватних осіб до навколишньо-го середовища, подальшого розвитку й міжнародного спів-робітництва. Такий підхід може реалізуватися двома шля-хами. Перший – коли головна увага буде зосереджена на екологічних наслідках, другий – на причинах.

На першому шляху останнім часом уже досягнуто пев-них успіхів: у багатьох відомствах з'явилися нові установи, які почали займатися охороною довкілля та раціональним використанням ресурсів (укомплектовані, переважно, науковим персоналом). Розгорнуто екологічний моніторинг, спеціальні екологічні дослідження, поліпшується інформу-вання в межах окремих країн і в міжнародному масштабі, вдосконалено екологічне законодавство, яке сприяє роз-робці нових, екологічно нешкідливих і менш ресурсоємних технологій.

Більшість відомств і організацій раніше головну увагу приділяла винятково наслідкам екологічних порушень. Нині настав час проаналізувати перш за все причини нега-тивних екологічних ситуацій і почати їх усунення.

Головні галузеві відомства й міністерства відіграють основну роль у прийнятті рішень на національному рівні. Саме вони визначають форму, характер і розподіл впливу економічної діяльності на стан ресурсів і екологічну ситу-ацію, своєю політикою та бюджетами формують розширення чи деградацію ресурсоекологічного потенціалу й мож-ливості планети забезпечити ріст чисельності населення та екологічний прогрес. Але, на жаль, у коло інтересів біль-шості згаданих відомств не входить збереження ресурсо-екологічного потенціалу, від якого залежить позитивне ви-рішення завдань гармонізації взаємовідносин нашого сус-пільства з довкіллям. Крім того, вони не мають повнова-жень для виконання цих завдань.

Природоохоронні завдання й забезпечення стійкого роз-витку повинні бути невід'ємною частиною діяльності усіх урядових відомств, міжнародних і великих приватних ор-ганізацій. Вони мусять відповідати за те, щоб їх політика, програми й бюджети заохочували та підтримували діяль-ність, яка була б екологічно безпечною та економічно ста-лою нині та в майбутньому.

У наш час традиційні кордони між країнами, націями з екологічної точки зору стають прозорими, проникними, а діяльність, яка колись вважалася винятково «внутрішньою справою», сьогодні зумовлює екологічну ситуацію, розвиток і виживання інших країн. І навпаки, наслідки економічної, валютної, соціальної, торгової політики одних країн істот-но впливають на інші. Тому необхідно зміцнити міжнарод-но-правову основу для забезпечення стійкого розвитку, зро-бити ряд значних доповнень і виправлень у рішеннях Сток-гольмської природоохоронної конференції 1972 р. Потрібна нова система міжнародних відносин, яка могла б заборо-нити одній чи кільком державам підривати екологічні ос-нови існування й розвитку інших держав (як це мало місце в Індокитаї, на Близькому Сході, в Південній Африці, Цент-ральній Америці, ряді регіонів колишнього СРСР).

Слід зазначити, що в 80-ті роки система ООН зазнала критики через суперечності національних природоресурсних інтересів, у зв'язку з чим не було можливості провести зна-чні організаційні реформи згаданого характеру. Зменши-лися внески на діяльність ряду відділів ООН. Але час по-казав хибність, неефективність таких позицій, з'явилися надії на покращення ситуації. Тепер зрозуміло, що при об-ранні напрямів майбутньої діяльності, яка має на меті стійкий розвиток і нормалізацію екологічної ситуації, економічні аспекти повинні обов'язково розглядатися одно-часно з екологічними, торговими, енергетичними, сільсько-господарськими, промисловими, військовими, культурно-освітніми та соціальио-політичними в рамках одних і тих же підходів і в тих самих національних і міжнародних ус-тановах. Це – головне організаційне завдання на найближ-чі роки.

Основні зміни щодо організації правової реформи на на-ціональному, регіональному та міжнародному рівнях повин-ні відбуватися, на думку експертів ООН, у таких напря-мах:

звертання до першопричин екологічної кризи;

боротьба з її наслідками;

оцінка глобального ризику;

залучення широкої громадськості;

забезпечення засобів правового регулювання;

інвестування в наше майбутнє.

Людство сьогодні завдяки своїй чисельності, розумово-му потенціалу, активності вже може радикально змінити системи, що складалися на планеті тисячоліттями й міль-йонами років. Темпи змін настільки великі, що за ними не встигають науково-технічні знання й наші особисті можли-вості оцінювати та осмислювати екологічну ситуацію. Прос-те пристосування до цієї ситуації є хибним шляхом.

Сьогоднішнє покоління має активно діяти вже зараз, на національному й міжнародному рівнях, щоб у майбутніх поколінь ще залишалася можливість вибору.

Як зазначив у своїй доповіді на міжнародній конферен-ції «Планета Земля, вік XXI» (липень