Нормативною базою дослідження є Конституція України, Закон „Про охорону навколишнього природного середовища” та спеціальні закони: про природно-заповідний фонд, про тваринний світ, про охорону атмосферного повітря, про рослинний світ тощо та інші нормативно – правові акти, що регламентують екологічні відносини в Україні.

Теоретичною основою праці стали наукові праці та доробки провідних вчених - правознавців, що займаються проблемами екологічного права і законодавства: В.І. Андрейцева, О.С. Баб’яка, В.Д. Басая, П.Д. Біленчука, І.В. Вітовської, А.П. Гетьмана, Б.І. Гурнея, А.Л. Деркача, І.А. Дмитренка, В.В. Костицького, Н.Р. Кобецької, П.В.Мельника, С.В. Размєтаєва, В.К. Попова, , Ю.С. Чирви ,Ю.О. Шемшученка, М.В. Шульги та ін.

Структура даної кваліфікаційної роботи обумовлена предметом, метою і задачами дослідження. Вона складається з вступу, трьох розділів, в

одному з яких вміщено три підрозділи , висновку та списку використаних джерел. Обсяг роботи 53 сторінки, кількість використаних джерел- 41 найменування.

РОЗДІЛ 1

Поняття, особливості та значення державного

управління в галузі охорони довкілля.

Будь-яка система управління складається мінімум з двох взаємо-пов'язаних елементів: об'єкта і суб'єкта управління, відсутність одного з них не дозволяє вести мову про систему управління. Тому перша вимога до розуміння її єдності, цілісності - встановленим зв'язку і завдань об'єкта і суб'єкта цієї системи.

Видається очевидним, що управлінська діяльність суб'єктів для того і призначена, щоб здійснювати керівництво організаційно підпорядкованими об'єктами. Однак ця мета тільки тоді реальна і досяжна, коли базується на правильному розумінні сутності і закономірностей об'єкта управління: сфери суспільних відносин, його визначених організаційних форм.

Оцінити оптимальність системи управління у кожний відпо-відний момент можна тільки при співвідношенні її функції із фун-кціями об'єкта управління. Також важливо підкреслити, що вирішити проблему формування і вдо-сконалення системи управління можна лише при орієнтації на об'єкт, на його потреби [27, с.43].

Автори підручника "Екологічне право України" О.С.Баб'як, П.Д.Біленчук, Ю.О.Чирва під управлінням в галузі екології розуміють врегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки юридичними і фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попередження екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян [25; с. 53]. Дане визначення відображає взаємозв'язок права і управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. Проте, на думку вчених, які займаються даним питанням, вони надто звузили коло органів управління, включивши лише державні органи, органи місцевого самоврядування і громадські об'єднання, До даних органів доцільно було б долучити й інші підприємства, організації та об'єднання громадян, зокрема, які займаються діяльністю, що пов'язаною з використанням та охороною природних ресурсів. В науковій праці під редакцією А.П.Гетьмана вдало відмічена особливість управління в галузі охорони довкілля: „Складність і багатогранність управління в галузі екології зумовлені тим, що з одного боку, слід враховувати об'єктивні, стихійні процеси самоуправління в природі, а з іншого - необхідне цілеспрямоване управління довкіллям в інтересах суспільства. Об'єктом управління стають відносини в галузі суспільства і відносини в галузі природного середовища, які не співпадають із законами розвитку людства. Суспільство повинно визначати основні напрямки діяльності органів державного управління та громадських організацій у вирішенні завдань охорони довкілля і раціонального природокористування, розробляти і проводити відповідну систему заходів, спрямованих на реалізацію висунутих у галузі екологічного управління завдань, надати їм державно-правового забезпечення "[30, с. 42].

Здійснювати управління означає організувати і узгодити цілеспрямовану діяльність суб'єктів управління, координувати, контролювати їх дії для досягнення поставлених завдань. Отже, управління у галузі охорони довкілля є засобом формування природоохоронних відносин. Відповідно до ст. 16 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічних прав людини та запобігання екологічним правопорушенням, притягнення до відповідальності винних в екологічних правопорушеннях осіб [2]. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища відповідно до ст. 69 Закону України „Про охорону навколишнього риродного середовища розуміє під собою таку, що тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність[ 2 ].

Досить детально досліджував питання відповідальності за шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки в галузі охорони навколишнього природного середовища В.Д. Басай [20 , с. 41-44].

Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища визначає правові основи прийняття рішень про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів (надалі — підприємств) незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища [7, с.3].

Правовою основою управління в екологічній сфері є законодавство і норми інших галузей права, які створюють нормативно-правову базу для діяльності державних та інших органів, пов'язану з виконанням ними управлінських повноважень [31, с.46].

Управління в галузі охорони довкілля є складовою частиною соціального управління. Якщо розуміти управління в широкому значенні, то його можна визначити як діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування і громадських організацій по здійсненню заходів охорони довкілля. Відповідно розрізняють державне, самоврядне, громадське управління [32, с.77].

В літературі можна також зустріти виділення управління на два види, такі як державне