Одним із важливих напрямків державного і місцевого управління в

галузі охорони навколишнього природного середовища є здійснення контролю за дотриманням вимог екологічного законодавства. Та, нажаль, чинна нормативна база розпорошує органи, які здійснюють екологічний контроль, не визначає й чітких критеріїв розмежування контрольних повноважень між відповід-ними органами .Сприяти у зміні цього мала б розробка закону про екологічний контроль. Завданням цього закону має бути забезпе-чення єдиних підходів до організації екологічного контролю, визначення його форм і методів здійснення, забезпечення формування органів екологічного контролю насамперед на регіональному рівні.

Потрібно вдосконалити організаційно-правові засади управління у сфері попередження і ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій. Власне цей процес в Україні вже розпочався - створено Міністерство з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, поступово формуються й інші органи, призначені для вирішення відповідних питань. Але цей процес повинен мати необхідне законодавче забезпе-чення. Нині ж переважна більшість норм, присвячених попередженню і ліквідації аварій, катастроф і стихійного лиха, розташовані в різних галузях законодавства (екологічному, ядерному, адміністративному тощо), і формувались вони без необхідної взаємоузгодженості.

Тому вважаємо , що потріно розробити конкретизовану нормативну базу щодо захисту територій та населення від надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження в якому слід визначити засади функціонування єдиної системи запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій, що виникають внаслідок аварій, катастроф і стихійного лиха, принципи та засоби захисту населення від надзвичайних ситуацій, повноваження Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян щодо організації та участі в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.

Попри розглянуті вище аспекти слід сказати що для розвитку системи державного управління в нашій державі слід вирішити серйозні внут-рішні проблеми в системі органів державної влади. Постійні кадрові переміщення та структурні реорганізації у зазначених органах приз-водять до дублювання функцій.Це вимагає перегляду нормативної бази щодо діяльності даних органів, що забезпечить їх правильну діяльність.

Необхідно в регіонах впро-ваджувати економічні механізми взаємодії міс-цевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів підприєм-ницької діяльності, населення, громадських і неу-рядових організацій.

Потрібно удосконалити систему державної служби щоб підвищити рівень діяльності системи органів државного управління у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціо-нального використання природних ресурсів шляхом удосконалення чинної нор-мативно-правової бази, підвищення кваліфікації держслужбовців, запровадженні заходів щодо під-вищення ефективності державної служби.

Важливим є також регулярне інформування широкої громадскості щодо діяльності органів державного управління в галузі охорони довкілля оскільки це забезпечить негайне реагування на порушення в їх діяльності, а також уможливить аналіз доцільності діяльності відповідних державних органів у сфері управління, що є важливим фактором у перспективі розвитку державного регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Більш глибоке проаналізування зарубіжного досвіду щодо використання, охорони , та збереження навколишнього природного середовища, а також аналіз управлінської діяльності в даній сфері, нормативної бази зарубіжних країн є не менш важливим для розвитку нашої національної системи управління в галузі охорони довкілля.

ВИСНОВОК

Необхідно зазначити, що на сьогоднішній день нормативно-правова база, яка регламентує відносини у сфері діяльності створеної в Україні системи регулювання охорони довкілля, раціонального використання та відтворення природних ресурсів , охорони об’єктів природи, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки достатньо напрацьована. Однак не можна стверджувати, що врегульовані всі аспекти, вирішені всі внутрі-шні проблеми і протиріччя чинного законодавства з відповідних питан-ь у даній сфері.

Аналіз норм права, які містяться законодавстві України дозволяє зробити висновок, що правове регулювання суспільних відносин у сфері використання та охоро-ни довкілля потребує оновлення і вдосконалення. В ринкових умовах використання природних ресурсів повинно бути ефективним і таким, що не спричиняє шкоди навколишньому природному се-редовищу.

Дослідження структури органів державного управління в галузі охорони довкілля, їх функцій, виконуваних ними завдань є одним з засобів щодо покращення системи державного регулювання в даній сфері.

Діяльність суб'єкта управління у сфері викори-стання та охорони довкілля складається з багатьох функцій, а також етапів , які є стадіями управлінського циклу щодо реалізації ко-жної функції управління. Перелік стадій процесу управління може же розширюватися, звужуватися, але в своїй основі він постійний і пов'язаний із визначенням мети, збором, аналізом та використа-нням інформації, прийняттям рішень, мобілізацією ресурсів, що забезпечують їх виконання.

В кваліфікаційній роботі проаналізовано функції управління в галузі охорони і використанні природних ресурсів. Характеристика цих функцій проведена відповідно до поділу їх на загальні та спеціальні.

До загальних функцій відносять планування і прогнозування,

координація, організаційна діяльність, облік, екологічний контроль і нагляд.

Спеціальних функцій управління в екологічній сфері значно більше. До них можна віднести стандартизацію та нормування, видачу ліцензій і лімітів на природокористування, екологічний моніторинг, екологічну інформацію, екологічну експертизу, веден-ня державних природоресурсових кадастрів, ведення Червоної книги України, розподіл і перерозподіл природних ресурсів тощо. Таким чином, приходимо до висновку,