та відомче (галузеве). Загальнодержавне управління має територіальний характер. Воно розповсюджується на всіх природокористувачів і всі об’єкти природи в межах держави в цілому або певної адміністративно-територіальної одиниці. Відомче управління розповсюджує свої дії лише на певний об’єкт природи: землі, води, ліс тощо. Воно не пов’язане з адміністративно-територіальним розподілом, а розповсюджується на природо-користування певним природним ресурсом, неззалежно від того на території якої області він знаходиться [28, с.102].
Аналізуючи ст.16 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”,можна зробити висновок,що українське законодавство розрізняє державне та громадське управління [ 2 ]. Хоча власне управлінську діяльність здійснюють лише державні органи. Окремими управлінськими повноваженнями на своїй території наділені також органи місцевого самоврядування, в першу чергу їх виконавчі органи. Щодо громадських організацій, окремих громадян, то тут доцільно вести мову про їх участь у здійсненні охорони довкілля ,зокрема в управлінні охороною довкілля.
Організація управління в галузі охорони навколишього природного середовища має свої особливості, які зумовлені специфікою об’єкта впливу. Управління в цій галузі повинно здійснюватись з урахуванням об’єктивно існуючих законів природи, специфіки природних процесів, тобто повинно мати справді екологічний (природоохоронний) характер. Необхідно також вра-ховувати взаємозв’язок і взаємодію природних ресурсів, передбачати, що негативний вплив на один компонент природи прямо чи опосередковано може відобразитись на інших. Тобто управлінська діяльність має носити комплексний характер [32, с.78] .
Особливістю є також те, що при здійсненні управління відбувається
його диференціація за видами природних ресурсів незалежно від того, в яких галузях народного господарства вони використовуються, враховуючи також специфіку охорони і використання кожного з них [25, с.54].
Управлінська діяльність в галузі охорони навколишньогго природного середовища базується на певних принципах, до яких належать: принцип законності, принцип плановості, принцип комплексного підходу до вирішення питань охорони довкілля та врахування об’єктивної та територіальної специфіки, принцип гласності і залучення громадскості та інші [32, с.79].
До таких інших пріорітетних принципів відповідно до чинного законодавства, зокрема ст.3 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” [ 2 ] , відносяться:
-пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;
- гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей;
-запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
-екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
- збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів;
- науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;
- обов’язковість екологічної експертизи;
- гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;
- науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;
- безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;
- стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
- поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справі охорони навколишнього природного середовища;
- вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міждержавного співробітництва
Правовою основою управління в екологічній сфері є законодавство і норми інших галузей права, які створюють нормативно-правову базу для діяльності державних та інших органів, пов’язану з виконанням ними управлінських повноважень [34, с.77]. В ст.2 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” зазначається, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством [ 2 ].
Найважливішим нормативним актом, який регулює дане питання є Основний Закон України – Конституція України, в якій зазначені основновоположні засади щодо державного управління в галузі охорони довкілля. В ній, зокрема в ст.16 говориться: забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави [ 1 ].
А ст.19 Конституції зазначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [ 1 ].
Значення держаного управління виражається через основні завдання і напрямки діяльності створюваної в Україні системи регулювання охорони навколишнього природного середовища, якими є:
-розробка державної політики, спрямованої на забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України. Подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду України та прийняття відповідних рішень;
-планування і керування процесами досягнення визначених в законодавстві показників екологічної безпеки та здійсненням природоохоронних заходів в процесі проектування, розміщення, будівництва та експлуатації промислових та інших господарських об’єктів;
-розвиток законодавчої та нормативно-правової бази для забезпечення діяльності суб’єктів природоохоронних відносин;
-розвиток міждержавних відносин з питань регулювання охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки та інші [33, с.3].
Велике значення має й те, що завдяки системі органів управління здійснюються заходи щодо охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природнних ресурсів, що є ефективним напрямком діяльності щодо охорони та збереження екологічно чистого навколишнього природного середовища.
Методом вирішення перелічених завдань управління є регулювання
співвідношення екологічних і економічних інтересів розвитку при обов’язковому пріорітеті здоров’я людини у сприятливому навколишньому природному