Уявлення про компетенцію органу складається з розуміння наступних елементів:

-яке місце в системі управління займає орган чи посадова особа;

-які завдання на нього покладені;

-якою терито-рією, сферою суспільних відносин чи точно вказаними об'єктами відає орган, та які з цих об'єктів знаходяться в його безпосеред-ньому підпорядкуванні;

-що вправі і повинен здійснювати орган в межах своєї компетенції;

-якими юридичними правами і обов'яз-ками наділений орган при здійсненні свого кола діяльності; за що і яким чином відповідає суб'єкт управління тощо.

В юридичній літературі існують різні точки зору стосовно по-ділу функцій управління у сфері природокористування та охоро-ни довкілля на групи. Зокрема, розрізняють:

а) організаційні (про-сторово-територіальний устрій об'єктів природи; облік природних ресурсів і ведення природоресурсових кадастрів; екологічне пла-нування; екологічне прогнозування),

б) попереджувально-охоронні (екологічний моніторинг; екологічна експертиза; екологічний кон-троль)

в) інші (екологічна стандартизація і нормування; виріше-ння спорів в галузі охорони довкілля) функцій [29, с.185].

Функції управління подіяють на загальні та спеціальні.

До загальних функцій відносять планування і прогнозування, координація, організаційна діяльність, облік, екологічний контроль і нагляд.

Спеціальних функцій управління в екологічній сфері значно більше. До них можна піднести стандартизацію та нормування, видачу ліцензій і лімітів на природокористування, екологічний моніторинг, екологічну інформацію, екологічну експертизу, веден-ня державних природоресурсових кадастрів, ведення Червоної книги України, розподіл і перерозподіл природних ресурсів тощо. Таким чином, екологічні функції управління характеризують основні напрями організації та діяльності органів державної ви-конавчої влади, місцевого самоврядування і громадських форму-вань у сфері використання природних ресурсів, охорони екологіч-ного середовища та забезпечення екологічної безпеки людини і довкілля. Вони здійснюються в певних організаційно-правових формах і різними методами [34, с.77].

Функції екологічного планування, прогнозування та програмування в екологічній сфері характеризують діяльність спеціально уповноважених на те органів з розробки й визначення показників і їх можливих змін у процесі використання природних ресурсів та охорони навколиш-нього природного середовища.

Екологічне планування і прогнозування на певні періоди здійснюється в різних організаційно-правовмх формах. Основни-ми з них є проектні територіально-планувальні документи, цільові комплексні та екологічні програми. [34, с. 78].

У Законі України „Про охорону навколишнього природно-го середовища”детально не визначено поняття і зміст цих захо-дів. Він містить лише вказівку на необхідність розробки і прий-няття державних екологічних програм (ст. 6) та короткостро-кового та довгострокового прогнозування змін навколишнього природного середовища (ст. 22) [ 2 ].

На сьогодні прогнозування здійснюється, як правило, в ра-мках екологічного моніторингу і полягає в проведенні спеціаль-них досліджень, предметом яких є перспективи розвитку еко-систем, передбачення можливих змін стану довкілля та окре-мих природних об'єктів.

В основному, нині екологічне планування реалізується че-рез прийняття екологічних програм. Програмування передбачає розроблення комплексу заходів з побудовою ієрархічної системи завдань, підпорядкованих в кінцевому рахунку єдиній визначеній меті. Такою складнішою структурою, побудовою воно відрізня-ється від власне планування.

Екологічні програми є різновидом державних цільових про-грам, правові засади розроблення, затвердження та виконання яких закріплені Законом України від 18.03.2004 р. „Про держав-ні цільові програми”. Метою екологічних програм, як закріп-лено в статті 3 Закону „Про державні цільові програми”, є здійс-нення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобіган-ня катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків. [32, с.88].

Екологічна програма – це комплекс взаємоужгоджених територіальних заходів, спрямованих на поліпшення співіснування природних екологічних систем і суспільства.

Державними екологічними програмами визначається єди-на політика в галузі екології, що повинна реалізовуватись через відповідні регіональні програми (що поширюються за межі однієї адміністративної області ) та місцеві екологічні програми, які реалізуються в межах однієї адміністра-тивно - територіальної одиниці ( області, району, міста )

[35, с. 91].

Від якісного і своєчасного планування багато в чому залежить раціональність використання і надійність охорони природних ресурсів. Планування здійснюється на всіх рівнях – від підприєм-ства до держави в цілому. Відповідні міністерства складають плани використання і охорони земель, вод, лісів, надр, тваринного світу, атмосфер-ного повітря і природно-заповідного фонду.

Використання природних ресурсів і їх охорона планується також підприємствами, та іншими господарськими організа-ціями [28, с. 104].

Як плани, так і програми поділяються на різні види, а саме:

державні, регіональні та місцеві, територіальні та галузеві, довгостро-кові та поточні.

Кожному з названих видів екологічного планування притаманні характерні особливості, обумовлені формами і методами діяльності відповідних державних органів, виконавчої влади та органів місце-вого самоврядування ступенем і характером їх участі в розробці, територіальністю розроблюваних планів і програм, поресурсовою спрямованістю тощо [29, с.58].

Поряд з плануванням використання природних ресурсів планується їх охорона, в основі якої лежить екологічне законодавство, та є недолік - планування природоохорони ще не стало обов’язковим для всіх суб’єктів екологічних відносин, а там, де такі плани є, вони не завжди виконуються [28, с. 106].

Однією з функцій управління в галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища є контроль і нагляд.

Контроль підвищує дієвість і ефективність усіх фунцій управління. Він допомагає втілювати в життя закони та інші правові акти, спрямовані на зазбезпечення раціонального ви-користання і охорони природних ресурсів, надає можливість виявляти прогалини в правовому регулюванні екологічних від-носин, недоліки в організаційній, господарській, виховній ро-боті, що пов’язана з використанням і охороною природи, допомагає своєчасно виявляти і усувати помилки та недоліки в галузі екології, примушує недобросовісних користувачів неухильно виконувати свої прямі обов'язки, належно використовувати і охороняти природне багатство.

Для здійснення цього створена Державна екологічна інспекція Міністерства екології та природних ресурсів. Положення про неї затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 лстопада 1993 р. [28, с.109].

Функція екологічного контролю являє собою діяльність уповно-важених органів виконавчої влади, спрямовану на забезпечення додержання вимог законодавства про