Залежно від системи органів, що здійснюють екологічний кон-троль, та його відомчо-галузевого підпорядкування розрізняють такі види: державний, відомчий, виробничий, громадський [41, с. 119].

Державний екологічний контроль здійснює виконання надвідом-чих завдань, а саме забезпечення додержання вимог екологічного законодавства всіма державними органами, підприємствами, уста-новами та організаціями незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування і фізичними особами на всій теритрії України.

Виконання державного екологічного контролю покладається на центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцево-го самоврядування.

Відомчий контроль здійснюється міністерствами, державними комітетами за додержанням вимог екологічного законодавства підприємствами, установами й організаціями в межах підпорядкованої їм галузі управління.

Виробничий екологічний контроль має на меті перевірку дотри-мання екологічних вимог на відповідному виробництві. Здійс-нення виробничого контролю покладається на спеціальні управління або відділи по охороні природи, природоохоронні лабораторії, інші структурні підрозділи, що функціонують на відповідних промисло-вих чи інших підприємствах.

Екологічний контроль можна також класифікувати за ознакою його ресурсної спрямованості на контроль у галузі: охорони навколишнього природного середовища; використання і охорони земель; використання і охоро-ни вод та відтворення водних ресурсів; охорони, захисту, використання та відтворення рослинного світу тощо [29, с. 61].

Функція координації природоохоронної діяльності здійснюється з метою забезпечення відповідності дій природокористувачів вимогам екологічної безпеки регіонів, узгодження колективних зусиль у досягненні екологічних цілей і завдань. Така координація здійснюється на базі нормативно-правових приписів щодо охорони навколишнього природного середовища, утвердження екологічної безпеки на територіальному рівні тощо [24; с. 255].

Особливим різновидом екологічного контролю є екологічний аудит, тобто документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об’єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об’єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту [ 3 ].

Однією з основних функцій державного управління в галузі природокористування й охорони навколишнього природного середовища є державний облік. Суспільні відносини щодо здійснення державного обліку у відповідній галузі в загальному вигляді регулюються ст. 24 Закону України „Про охорону навколишнього природ-но середовища” [ 2 ] та актами природо-ресурсного (земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, флористичного) законодавства.

Державний облік у галузі природокористування та охорони довкілля - це хронологічне, систематичне або комбіноване нагромадження, групування та узагальнення інформації про стан навколишнього середовища, динаміку його змін, джерела впливу на нього, використання природних ресурсів, здійснення природоохоронних заходів та іншої екологічно важливої інформації, отриманої з первинних документів,

що прийняті до обліку [31, с.211].

Облік природних ресурсів проводиться у формі ведення приро-доресурсових кадастрів, а саме:

-земельного кадастру;

-обліку вод та водного кадастру;

-обліку і кадастру рослинного світу;

-обліку лісів і лісового кадастру;

-обліку родовищ, запасів і проявів корисних ко-палин та кадастру родовищ і проявів корисних копалин;

-кадастру тваринного світу, кадастру територій та об'єктів природно-за-повідного фонду;

-обліку в галузі охорони атмосферного повітря тощо [29, с.54].

Специфічним різновидом обліку в сфері охорони дов-кілля є державний облік і реєстрація шкідливих впливів на дов-кілля, їх видів та джерел. Здійснення такої функції дозволяє не тільки отримати об'єктивну картину впливу на довкілля, але і боротися із забрудненням природи. Зокрема, органи Мінприро-ди України здійснюють облік суб'єктів, які справляють або мо-жуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і стан атмо-сферного повітря, видів та обсягів шкідливих речовин, що ви-кидаються в нього, видів і ступенів впливу на нього фізичних та біологічних факторів. В Україні також ведеться облік та паспортизація відходів , державний облік наявності та використання пестицидів і агрохімікатів тощо [32, с.93]. Відповідно до Положення про регіональні кадастри природних ресурсів ведуться також регіональні кадастри з метою створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів[16 ].

Як функція управління екологічний моніторинг — це ді-яльність уповноважених державних органів по спостереженню, збиранню, обробці, передачі, збереженню та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін та розроблення науко-во обгрунтованих рекомендацій, необхідних для прийняття рі-шень в галузі охорони довкілля.

Моніторинг здійснюється з метою накопичення інформації про стан довкілля, забезпечення обґрунтованості природоохо-ронних заходів, прийняття ефективних управлінських рішень в галузі природокористування і охорони довкілля. Завданням еко-логічного моніторингу є своєчасне виявлення, оцінка та опрацювання на цій основі рекомендацій і прогнозів по попереджен-ню й усуненню негативних процесів, що відбуваються у навко-лишньому середовищі.

Об'єктами моніторингу виступають: навколишнє природ-не середовище, його окремі компоненти, негативні зміни якості навколишнього середовища, що спричиняють негативний вилив на здоров'я людей та безпеку територій, види діяльності, що пред-ставляють потенційну загрозу для довкілля та людини, облад-нання, технології чи інші технічні об'єкти, існування, викорис-тання, знищення яких становить загрозу для екологічної безпе-ки, надзвичайні ситуації та обставини, що склалися, території та природні системи, що мають особливий статус тощо [32, с.89].

Порядок проведення державного моніторингу навколишнього природ-ного середовища регулюється Положенням про державну систе-му моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. (з наступними змінами) [15] та іншими актами [31, с.202].

Залежно від функціонального призначення розрізняють три ос-новних типи моніторингу: 1) загальний (стандартний); 2) опера-тивний (кризовий); 3) фоновий (науковий) [35, с.84].

За таким же критетієм на дані типи моніторинг розрізняють такі вчені, як М.І.Малишко, Ю.С. Шемчушенко[ 34, с.79; 31, с.202].

Загальний (стандартний) моніторинг — це система систематич-них спостережень за стандартними параметрами навколишнього природного середовища, що здійснюється на базовій мережі спостере-жень з метою