За необхідністю проведення експертизи розрізняються:

-обов'язкова, яка відповідно до ч. З ст. 13 Закону України
„Про екологічну експертизу”[5] проводиться щодо видів діяльності та об’єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку ;

-ініціативна, яка може здійснюватись за ініціативою самих замовників або за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Респуб-ліки Крим, місцевих рад чи їх виконавчих органів [31, с.249; 32, с.110] .

За часом і процедурою розгляду розрізняються:

-первинна екологічна експертиза, що здійснюється в за-гальному порядку;

-вторинна (додаткова), яка може призначатись у випадку оскарження висновків первинної екологічної експертизи [32, с.111].

Розподіл і перерозподіл природних ресурсів між природокористувачами становить собою таку функцію державного управління, в результаті здійснення якої у природокористувачів виникають, змінюються й припиняються права на користування (власність) природними ресурсами. Юридичною формою впровадження цієї функції є компетенція органів управління з надання природних ресурсів у користування (власність) та припинення права користування (власності) природними ресурсами [25; с. 54].

Функція стандартизації і нормування у сфері охорони довкілля являє собою діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади, спрямовану на забезпечення єдиних вимог, правил, нормативів, щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеких [31, с.228].

Екологічні стандарти являють собою сукупність науково обгрунтованих, юридично значущих нормативно-технічних документів, що містять екологічні вимоги, правила і норми, затверджені державни-ми органами і обов'язкові для виконання суб'єктами екологічного законодавства. Основною метою екологічних стандартів є визначен-ня понять і термінів, які використовуються в екологічній діяльності:

-режиму використання та відтворення природних ресурсів, охорони довкілля;

-методів контролю за станом навколишнього природного середовища;

-заходів щодо запобігання негативного впливу забруднення
природного середовиша на здоров'я людей;

-інших питань, пов'язаних з охороною та використанням природних ресурсів [22, с.64].

Екологічні нормативи — це сукупність встановлених уповноваженими державними органами гранично допустимих показників можливого впливу на стан навколишнього при-родного середовища в цілому і його окремих об'єктів. Це санітарно-гігієнічні нормативи, які є складовою основ забезпечення екологічної безпеки населення [35, с.96].

Систему цих нормативів становлять:—

нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концен-трації забруднюючих речовин у навколишньому природному сере-довищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навко-лишнє природне середовище, гранично допустимий зміст шкідли-вих речовин у продуктах харчування);—

гранично допустимі викиди і скиди в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників.

Перший вид нормативів за своєю суттю є критерієм якості навколишнього природного середовища, тобто фактично встановлює параметри безпечного довкілля.

Другий вид нормативів встановлює граничні норми негативного впливу з боку окремих джерел забруднення на навколишнє при-родне середовище[31, с.230].

Лімітування в галузі використання і охорони довкілля є фак-тично проявом функції нормування і здійснюється з метою об-меження, насамперед, використання природних ресурсів. Лімі-ти використання природних ресурсів (нормативи використання відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону навколиш-нього природного середовища»[ 5 ]) встановлюються для того, щоб попередити виснаження, вичерпання природних ресурсів, порушення рівноваги в навколишньому природному середовищі. Такі ліміти є системою екологічних обмежень і яв-ляють собою доведені до суб'єктів-користувачів обсяги гранич-ного використання в межах певних строків природних ресурсів та їх компонентів. Як правило, вони визначаються органами, які надають ліцензії на природокористування і обумовлюються в цих ліцензіях. Ліцензування в галузі охорони і використання природних ре-сурсів передбачає видачу чи анулювання компетентними дер-жавними органами відповідних документів (дозволів, ліцензій), які юридично засвідчують право суб'єкта на здійснення діяльності і є засобом контролю за дотриманням приписів законодавства, встановле-них вимог і норм[33, с.101].

Таким чином, вивчення всіх вищевказаних аспектів дозволяє зробити висвновок, що функції управління мають визначальну роль в координації діяльності відповідних спеціалізованих органів, що здійснюють управління в сфері екології.

РОЗДІЛ 3

Система державних органів в галузі охорони довкілля

Система органів держави у сфері охорони довкілля завжди визначалась формою охорони природного середовища, що переважає в природоохорронній діяльності. Тому доцільним було б розпочати питання про систему органів державного управління з дослідження історії розвитку органів держав-ного управління природокористуванням та охо-рони навколишнього природного середовища, по-чинаючи з часів Київської Русі і до одержання Україною незалежності, щоб показати їх чітко вира-жений природоресурсовий характер.

Період за часів Київської Русі виражався на-самперед в обмеженні використання окремих при-родних ресурсів, найчастіше - дикої фауни (Я.Муд-рий, цар Олексій Михайлович, Петро І, Катерина II), лісу (Петро І, Павло І), води (Петро І) та землі (П.Скоропадський).

Серед прототипів сучасних вітчизняних дер-жавних органів управління у сфері охорони дов-кілля і раціонального природокористування у заз-начений історичний період необхідно виділити: по-перше, вальдмейстерську канцелярію при Ад-міралтейській колегії, створену Петром І; по-дру-ге, спеціальні команди у сфері охорони та вико-ристання лісів в Запорозькій Січі; по-третє, Мі-ністерство земельних справ, створене П.Скоро-падським.

Звичайно, ці органи у тій чи іншій мірі здійс-нювали управління та контроль за охороною і використанням конкретно визначеного природного ресурсу, але відсутність необхідної правової бази позначалася на ефективності їх функціонування та стримувала подальший їх розвиток. Недоліком також було і те, що ця система ор-ганів управління була несталою й не комплекс-ною [41, с.98].

Історичний період формування системи дер-жавних органів управління в досліджуваній галузі за радянських часів можна охарактеризувати як тривалу і глобальну екстремальну ситуацію, коли екологічні вимоги не могли братися до уваги або ігнорувалися в інтересах розвитку виробництва, відбудови зруйнованого господарства [33, с.25].

Недосконалість діяльності державних органів управління в сфері охорони природи та раціональ-ного використання природних ресурсів в Українсь-кій РСР, вважаємо, пояснюється тим, що право-знавцями того часу не був розроблений прийнятний варіант організаційної структури сис-теми