З родини тушканчикових зустрічається лісова мишівка.

Родина мишиних об’єднує п’ять видів: лісову, жовтогорлу, польову та хатню мишу, мишу-малютку та сірого щура.

З родини норицевих тут живуть лісова, мала водяна, підземна, темна і снігова нориці.

Є на території парку і хижаки – вовки, лисиці та ведмеді.

Родина куницевих нараховує вісім видів. Найкрупнішим представником є видра. Зустрічаються лісова і кам’яна куниці, з дрібних куницевих – ласка, горностай та тхір лісовий.

До родини котячих відносяться рись та європейський лісовий кіт.

Є тут і парнокопитні – дика свиня, благородний олень і європейська козуля. З парнокопитних найчисельніша козуля європейська.

Частина представників тваринного світу є рідкісною і ендемічною, тому ці тварини внесені до “Червоної книги України”:

Земноводні

Тритон карпатський

Тритон гірський

Саламандра плямиста

Плазуни

Мідянка

Птахи

Лелека чорний

Пiдорлик малий

Беркут

Лунь польовий

Сапсан

Глухар

Пугач

Сич волохатий

Сичик-горобець

Сова довгохвоста

Тинiвка альпiйська

Дрізд кам'яний строкатий

Корольок червоноголовий

Ссавці

Бурозубка альпійська

Кутора мала

Повх (мала водяна нориця)

Нориця Снігова

Горностай

Норка європейська

Борсук

Видра річкова

Європейський лісовий кіт

Добре розгалужена шосейна мережа, краса гірських ландшафтів забезпечили парку славу та популярність серед туристів та багаточисельних відвідувачів з усіх кінців світу.

Для відвідувачів пропонуються найпривабливіші еколого- і науково-пізнавальні маршрути:

Таблиця 9.1- Характеристика маршрутів

№ | Назва лісництва | Маршрути | Маршрут слідування | Км | Об`єкти показу

1.1 | Ямнянське | “Стежка Довбуша” | Колиба– скелі Довбуша | 4,5 | Історичне минуле, реліктові породи

22. | Ямнянське | “На Маковицю | ЛОК “Гуцульщина” | 5 | Мальовничі місця, рослинний світ

33. | Женецьке | “Женець– Хомяк” | Женецьке л-во – г. Хом`як | 5,3 | Краєвиди Горганського хребта

44. | Говерлянське | “На Говерлу” | КПП Говерлянського л-ва – г. Говерла | 12 | Ялинові праліси, субальпійська рослинність г. Говерла

55. | Говерлянське | На о.Несамовите | с\б “Заросляк”–о.Несамовите | 8 | Ялинові праліси, пол.Пожижевська

66. | Високогірне | На о. Марічейка | Погорілець- Шешурська-Марічейка | 10,8 | Субальпійські полонини, високогірні озера

77. | Женецьке | На Явірник | Женецьке л-во– г. Явірник | 4,2 | Панорама Горганського хребта

10 РОЗТАШУВАННЯ ДОЛИНИ НАРЦИСІВ

Розташування:

Закарпатська область,

Рахівський, Тячівський,

Хустський, Виноградівський райони

Площа: 53630,0 га

Підпорядкування: Міністерство охорони навколишнього природного середовища 

Рис10.2 – Розташування Долини нарцисів

Розмiщений на висотi 180-200 м.н.р.м. в захiднiй частинi Хустсько-Солотвинської долини на стародавнiй терасi Тиси. Заповiдна територiя площею 257 га займає рiвнинну дiлянку в заплавi рiчки Хустець. Поряд з природнiми водотоками на територiї масиву знаходяться i штучнi - канали мелiоративноi системи. Клiмат теплий, вологий. За даними метеостанцii Солотвино (272 м.н.р.м.) середньорiчна температура повiтря складае 8,5 градусiв, сiчня -4,0, липня -19,5 градусiв. Рiчна сума опадiв бiля 850 мм. Переважають тут дерново-глеєвi важко- i середньосуглиннi грунти, що сформувались на давнiх алювiальних

вiдкладах.

Рис. 10.3 – Долина нарцисів

“Долина нарцисiв” - унiкальний ботанiчний об’єкт, в якому охороняється найбiльший в Середнiй Европi осередок нарцису вузьколистого (Narcissus angustifolius). Цей середньоевропейський високогiрний вид поширений в Альпах, на Балканах i в Карпатах на висотах 1100-2060 м. Популяцiя в цьому рiвнинному локалiтетi збереглася з пiсляльодовикового перiоду i має релiктовий характер. Цей вид на територiї масиву зростає в декiлькох угрупуваннях: Narcissus angustifolius + Sanguisorba officinalis + Anthoxanthum odoratum, N. angustifolius + Festuca pratensis + Holcus lanatus, Juncus conglomeratus + Filipendula vulgaris + N. angustifolius.

Рис. 10.4 Розташування Долини нарцисів

В “Долинi нарцисiв” зростає понад 400 видiв рослин, серед яких такi рiдкicнi, як Achillea salicipholia, Dactylorhisa fuschii, D. majalis, Erytrhonium dens-canis, Gentiana pneumonanthe, Gymnadenia odoratissima, Iris sibirica, Orchis coryophora, O. laxiflora, Potentilla alba та iн.

За своїм фаунiстичним складом “Долина нарцисiв” рiзко вiдрiзняється вiд iнших заповiдних дiлянок. Тут представленi тварини заплавних лук Закарпатськоi рiвнини.

Серед птахiв переважають луговi чекани (Saxicola rubetra), звичайнi вiвсянки (Emberiza citrinella) та сiрi славки (Silvia communis). В бiльш зволожених мiсцях звичайними є деркачi (Crex crex) та очеретянки - борсучки (Acrocephalus schoenobaenus). В чагарниках вздовж рiчки Хустця зустрiчається фазан (Phasianus colchicus). Дуже рiдко тут можна зустрiти i ремеза (Remiz pendulinus).

Характерними земноводними “Долини нарцисiв” є ставкова жаба (Rana lessonae), сiра ропуха (Bufo bufo), звичайний (Triturus vulgaris ) i

гребiнчатий (T.cristatus) тритони. З плазунiв зустрiчаються вуж звичайний (Natrix natrix) i прудка ящiрка (Lacerta agilis).

Фауна ссавцiв представлена звичайною полiвкою (Microtus arvalis), польовою мишою (Apodemus agrarius), мишою маленькою (Мicromys minutus), ондатрою (Ondatra zibethica), зайцем-русаком (Lepus europaeus) i iншими видами, зовсiм не властивими для гiрських масивiв заповiдника. Багата iхтiофауна рiчки Хустця нараховує близько 20 видів риб.

Основою Карпатського біосферного заповідника був Карпатський державний заповідник, створений Постановою Ради Міністрів УРСР від 12 листопада 1968 р. № 568 на площі 12672 га на території Івано-Франківської та Закарпатської (Рахівський і Тячівський р-ни) областей. Площа і територіальний склад цього заповідника неодноразово змінювалися. В 1979 р. до нього приєднуються Широколужанський масив (Тячівський р-н) та "Долина нарцисів" (Хустський р-н), а масиви на території Івано-Франківської області вилучаються. В 1990 р., завдяки включенню до складу заповідника Кузійського масиву (Рахівський р-н), його площа досягає 19899 га. У 1992 році заповідник отримав від ЮНЕСКО сертифікат про віднесення Карпатського заповідника до світової мережі біосферних резерватів. Згідно з Указом Президента України від 26 листопада 1993 року № 563 він набув статусу біосферного заповідника, до складу його території увійшли Стужицький (Великоберезнянський р-н) та Мармароський (Рахівський р-н) масиви.

У 1997 р. територія заповідника знову була розширена за рахунок заказників загальнодержавного значення - "Чорна гора", "Юлівська гора" (Виноградівський р-н), "Кевелівський", "Рогнеска", "Свидовецький" (Рахівський р-н). На базі Стужицького масиву у вересні 1999 р.