Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Азональні грунти та їх характеристика………………………………………….4

Еродовані грунту……………………………………………………………...5

Дефльовані грунти…………………………………………………………….6

Гідроморфні, заплавні грунти, грунти на уламкових та піщаних породах……………………………………………………………………….10

Галоморфні грунти (солончаки та солончакові, солонці та осолонцьовані, солоді та осолоділі)………………………………………………………….19

Зрошувальні грунти………………………………………………………….27

Підтоплені грунти…………………………………………………………...29

Висновок………………………………………………………………………….32

Література………………………………………………………………………...33

Вступ

У межах однієї зони (поясу) трапляються дуже різноманітні гене-тичні типи грунтів та адекватні їм угруповання різних типів рос-линності. У тайзі, наприклад, окрім домінуючих дерново-підзолистих ґрунтів та лісових фітоценозів, значно поширені також торфові та лучні ґрунти під болотними та трав'янистими мезофільними фі-тоценозами, а на деяких найбільш теплих та сухих місцезростаннях трапляються навіть степові фітоценози, як це спостерігається на добре дренованих ділянках долинних ландшафтів р. Ока. Болотні ландшафти взагалі широко представлені в різних зонах — у тундрі, лісотундрі, лісовій зоні, а заплавні луки з алювіальними ґрунтами утворюють своєрідний меандровий пояс планети, фрагменти якого існують навіть в аридних зонах. Це означає, що в будь-якій зоні по-ряд з типовою зональною рослинністю та ґрунтами трапляються та-кі типи ґрунтів, які характерні для багатьох зон; або не характерні для цієї зони, але характерні для якоїсь іншої.

1. Азональні грунти та їх характеристика.

Уявлення про азональні грунти бере свій початок від класичної “зональної” класифікації грунтів Докучаєва––Сибірцева з поділом на три класи –– зональні, інтразональні та азональні. Кожен з яких (класів) поділяється на типи за комплексом морфогенетичних параметрів профілю, зумовлених зональними комбінаціями грунтотворників: зональні: латеритні, атмосферни-пилові, пустельно-степові, чорноземні, сірі лісові, дерново-підзолисті та тундрові; інтразональні: солонцюваті, болотні, перегнійно-карбонатні; азональні: скелетні, грубі, заплавні (алювіальні). Зональний принцип класифікації грунтів суттєво поглибили Я.Н. Афанасьєв, О.М. Іванова, М.М. Розов та інші.

Інтразональні грунти (по суті, близькі до азональних), на відміну від зональних, формуються не в умовах плакорів (добре дренованих міжрічкових вододільних просторів), а на знижених елементах рельєфу в двох-трьох суміжних зонах. Прикладом інтразональних утворень виступають на рівнинах різноманітні болота, а класичним прикладом азональних––заплавні ландшафти та їх грунтово-ценотичні компоненти. Проте далеко не всі вчені поділяють ландшафти, в тому числі їх грунтові , рослинні та інші компоненти, на інтразональні та азональні, вважаючи ці поняття зближеними за змістом, однотипними. Отже можна сказати, що до азональних грунтів відносяться такі грунти як: схилові та еродовані грунти, тобто відповідно грунти, які сформовані на схилових топопозиціях рельєфу рівнинних ландшафтів та грунти, якіі відносять до схмлоземів, з втраченими внаслідок ерозії верхніми горизонтами профілю; дефльовані грунти––грунти, які піддалися процесу дефляції –– процесу руйнування та знесення верхнього родючого шару, який виявляється у вигляді пилових буревіїв та місцевого розвіювання грунтів; гідроморфні грунти, ті які розвиваються при перезволоженні підгрунтовими та іншими водами; заплавні грунти або алювіальні –– сформовані у межах лучних терас річкових долин; грунти на уламкових та піщаних породах, до яких відносять:рендзини, ранкери, підбури та іржаво-бурі; галоморфні грунти –– формуються в акумулятивних або палеоакумулятивних ландшафтах, що забезпечує участь у ґрунтогенезі водорозчинних солей, це: солончаки, солончакові; солонці, солонцюваті; солоді; зрошувальні грунти; підтоплені грунти –– перезволожені грунти або перенасичені вологою грунти внаслідок підняття рівня грунтових вод.

1.1. Еродовані ґрунти.

Це ґрунти з втраче-ними внаслідок ерозії верхніми горизонтами. Вони виділяються в окрему велику групу різною мірою змитих ґрунтів, в яких руйнівна дія сті-каючих вод починає переломлювати акумулятивні суто грунтогенні тенденції в схиловому ландшафтотворенні. Оранка змінює пропор-ції між означеними акумулятивними та витратними статтями схи-лового ґрунтогенезу на користь останніх, що й спричинює ерозію ґрунтів на схилах, започатковує втрату ними (нерідко катастро-фічну) верхньої найродючішої частини профілів. Ерозією називають змив та розмив ґрунтів, а інколи й підґрунтя поверхневим стоком тимчасових водних потоків.

Дерново-підзолисті орні ґрунти Полісся.

Слабкозмиті — змито НЕ- та більшу частину Е-горизонту, роз-орюють його залишки і верх І-горизонту, внаслідок чого орний шар, крім сивуватого забарвлення, має також буруватий відтінок.

Середньозмиті — розорюється повністю або частково ЕІ- та І-горизонти, у зв'язку з чим рілля стає строкато-бурою, а її полого-схилова (3 - 5е) поверхня після дощів вкривається частою мережею промоїн.

Сильнозмиті — розорюється середина, а то й низ І-горизонту на окремих ділянках сильнопологих (до 5 - 8°) хвилястих схилів, що легко помітити на позбавленій рослинності дуже грудкуватій бурій поверхні.

Виходи порід — їх окремі плями посеред середньо- та сильнозми-тих ґрунтів легко діагностують за морфогенетичними ознаками флювіогляціальних, гляціальних (морена тощо), елювіальних (крейда, мергель) та інших порід.

Опідзолені та реградовані орні ґрунти Лісостепу.

Слабкозмиті — змито не більше від половини Не-горизонту, І-горизонт оранкою не охоплено (або ледь охоплено), поверхня ріллі після дощів вкривається неглибокими промоїнами.

Середньозмиті — змито більше від половини Не-горизонту, оранкою захоплюються верхи І-горизонту, внаслідок чого рілля набуває явного буруватого забарвлення.

Сильнозмиті — ерозія повністю позбавила профіль гумусованих горизонтів, а І-горизонти виходять на поверхню.

Виходи порід — лесові, червоно-буро забарвлені та інші породи (в тому числі фосильні ґрунти).

Чорноземні розорані ґрунти Лісостепу та Степу.

А. Чорноземи глибокі всіх підтипів з глибиною оранки не менше ніж 22 - 25 см при грубизні верхніх цілинних Н-горизонтів більш як 50 см.

Слабкозмиті — змито до 50 % Н-горизонту, орний шар не відрі-зняється кольором від незмитих ґрунтів, однак поверхня ріллі ура-жується неглибокими промоїнами.

Середньозмиті — Н-горизонт змито більше ніж на половину.

Сильнозмиті — змито весь Н і Нр-горизонт.

Виходи порід — ті самі лесові, червоно-буро забарвлені та інші породи (в тому числі фосильні ґрунти), що й у опідзолених ґрунтів.

Б. Чорноземи звичайні та південні з глибиною оранки не менше 20 см при грубизні верхніх цілинних Н-горизонтів менш як 50 см.

Слабкозмиті — змито до 50