Отже, при прочищеннях починається селекційний відбір у мішаних молодняках, який націлений на майбутнє насадження.

Проріджування. Завдяки цьому виду рубки регулюються взаємовідносини між деревами, відбираються кращі, і створюються для них умови, за яких зміг би сформуватися гінкий, повно деревний, очищений на достатню висоту стовбур. Саме цьому сприяє вирощування насадження достатньо високої густоти. Проріджування вважають доглядом за формою стовбура і крони, але це тне означає тільки видалення з насадження дерев, які мають дефекти стовбура, хоча така операція обов’язкова. Головне – забезпечити потрібну густоту стояння дерев, при якій крони займають від третини до четверті довжини стовбура, що забезпечує нормальний хід фотосинтезу й інших фізіологічних процесів. На період проведення проріджування у більшості деревних порід припадає період швидкого зростання у висоту, який вже не повторюється протягом життя дерева. Багато лісівників, в тому числі і Г.Ф.Морозов, застерігали проти грубого втручання у життя чистих насаджень при проріджуваннях, вважаючи за краще обмежуватись видаленням усохлих дерев.

У мішаних насадженнях густоту деревостану потрібно визначати з урахуванням майбутнього другого ярусу. Наприкінці періоду проріджування мусить формуватися другий ярус.

Прохідні рубки. Їх проводять з метою збільшення приросту кращих дерев і підвищення товарності насаджень. Коли вже сформовано потрібний склад деревостану, забезпечена висока повнодеревність стовбурів кращих дерев і відповідних розмірів крона, його необхідно зріджувати, щоб згодом з’явився так званий ґрунтово-світловий приріст. При зріджуванні деревостану, у якого ріст у висоту після 40 років уповільнюється, з’являється можливість збільшення крони а значить поверхні листя, хвої. Збільшення фотосинтетичної радіації, краще освітлення крон проходить паралельно з освоєнням кореневою системою більших об’ємів ґрунту. Все це активізує процес фотосинтезу, продукти якого відкладаються на меншій кількості стовбурів дерев, тому відмічається помітний їх радіальний приріст. Він відбувається на сформованих високорослих стовбурах, тому, в цілому, якість і цінність сортиментів з них буде більш високою. Але це не означає, що відразу після проведення прохідної рубки радіальний приріст зросте. Як показала практика, потрібно не менше трьох років після рубки, щоб приріст на стовбурах кращих дерев помітно збільшився.

Іноді у багатих лісорослинних умовах проводять так звані рубки простору. Їх можна практикувати тільки за наявності підліску, краще після 50 років, доводячи зімкнутість пологу до 0,6-0,5, тоді як при звичайних прохідних рубках вона лишається на рівні 0,7. Рубки простору доцільно застосовувати при формуванні насіннєвих ділянок цінних порід.

Під методом рубок догляду розуміють певний порядок відбору дерев для вирубування і розміщення на площі дерев, які лишаються для подальшого росту. М.О. Ткаченко вказує на існування понад 50 методів, які розроблялися лісівниками багатьох країн. Дуже часто методи рубок догляду важкі для впровадження у практику, багато схожих між собою.

Відносно відбору дерев для вирубування існувало два напрямки: одні вчені пропонували призначати до рубки дерева з нижньої частини деревостану, а інші – з верхньої. Такі підходи спостерігалися, відповідно, у Німеччині і Франції, вони привели до сформування низового і верхового методів рубок догляду за лісом. Зазначені методи відображали особливості лісових насаджень і, відповідно, економічні умови тієї чи іншої країни.

Французький метод формувався за умов великого попиту на дубову винну клепку, для виробництва якої потрібні були дерева з великим діаметром, які б давали потрібні сортименти. Метод передбачає вирощування загущеного мішаного молодняка, а в 10-12 років його починали розріджувати за рахунок вирубки дерев з вадами стовбура. До 25 років вирубували четверту частину дерев, а далі вирубку повторювали через 6-10 років, вибираючи дерева другорядних порід, які заглушували головну – дуб. Оскільки більшість дерев вирубувалися з верхньої частини деревостану, то метод назвали верховим.

Верховий метод застосовується у мішаних широколистяних і листяно-хвойних лісостанах, дерева головних порід де часто пригнічуються другорядними або супутніми породами.

Датський метод догляду за буковими насадженнями дещо нагадує французький. За датським методом рубки догляду проводили у перші десятиріччя життя насаджень так, щоб вибірка стосувалася більш високорослих дерев, а у другу половину життя – переважно низькорослих.

Саме такий підхід до вирубки дерев був застосований у комбінованому методі догляду за лісом, який запропонував професор О.Ф. Рудзький, а застосував на практиці професор Л.І. Яшнов наприкінці ХХ століття.

РОЗДІЛ 2

РАЙОН ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Дослідження проведено на території Чернелицького лісництва ДП “Коломийське лісове господарство”, яка відноситься згідно комплексного лісогосподарського районування до Лісостепової області, Західноукраїнського лісостепового округу, Прут-Дністровського лісогосподарського району.

В основу виконання кваліфікаційної роботи покладено методи лісівничо-екологічної типології Є.В. Алексеева, П.С. Погребняка, Д.В. Воробйова та загальноприйняті лісівничі методики. Використовуються основні класифікаційні одиниці лісової типології: тип лісорослинних умов, типу лісу та тип деревостану.

Типологічний аналіз даного типу лісу проводиться на підставі методичних принципів Б.Ф. Остапенка, З.Ю. Герушинського, а також І. П. Терелі, П.Т. Ященка, Ю.В. Зварича, О.Б. Михайліва. Типологічна оцінка деревної породи включає характеристику біологічних та екологічних властивостей з нанесенням її на едафічній сітці та класифікацію типів лісу типоутворювальної породи. При діагностичній характеристиці типу лісу проводиться опис його основних рис, дається характеристика живого надґрунтового покриву та опис відповідного типу ґрунту. До основних рис типу лісу відносяться поширення, приуроченість до рельєфу, лісорослинні особливості, склад корінного деревостану, продуктивність, бонітет, типи похідних деревостанів. При характеристиці живого надґрунтового покриву дається перелік видів рослин-індикаторів з наведенням українських та латинських назв, відзначаються постійні, характерні та переважаючі види, зазначається їх типологічна приуроченість. Дається опис найбільш поширеного