Зона виконана могутньою товщею нижніх молассаквитангельветського віку. Велике значення в будові її південно-західної частини має крейдяною і палеогеновий фліш, що залягає в підставі нижніх моласс.

Нижні моласи діляться на декілька свит, складених звичайними сірими, часте засолоненними, загіпсованими глинами і пестроцвітними утвореннями. На різних стратиграфичних горизонтах зустрічаються прослоі і лінзи пісковиків, конгломератів, гравелитів. На південному сході прогинання коміри ще якась свита частково або повністю І замішається звитою слобідських конгломератів потужністю 1500-2000 ІШ в них місцями відзначений галитовий цемент. Серед глин воротищенекой! і стебникокой свит розвинуті могутні пласти галита і калієвих солей. Нижні моласої є осіданнями рапних полузамкнутих лагун. Верхні моласси тут мають, обмежене олзповсюдження. Крейдяній і палеогеновий фліш Внутрішньої зони - типове морі вікні відкладення. .Північно-східною межею Внутрішньої зони є лінія 1 надвига відкладень баличскої або стебникої звито на верхні моласи, південно-західній - лінія надвига Ськібової зони Карпат на Пред-карпатській прогинання. Значна частина Внутрішньої зони прогинання прихована піднадвигом Флішевих Карпат. Піднадвігова зона освічена поряд вузьких луски, в більшості випадків складаються з однієї перекинутої або лежачої складки, що зрізає надвигом.

У Внутрішній зоні прогинання (по схемі У.В^Глушко) виділяється дві підзони: північно-східна - Самборська і південно-західна - Покутсько-Боріславська.

Підставою Самборської підзони є єшшалеозойска платформа з можливими реліктами палеогенового флішу. Основна риса її тектоніки - наявність протяжних лінійних структур, що насувають один на одного і тягнуться паралель зовнішній межі Внутрішньої зони. Ширина Самборської підзони в північно-західній частині 21-26 км. На південний схід зона сужавтся до 7 км, а передфронтом Покутсько-Буковінськіх Карпат то вона зникає, то займає смугу шириною 2,5 км.

Покутсько-Боріславська підзона на всьому протязі представлена відкладеннями воротищенскої звиті. В підставі залягає палеогеновий фліш. Ширина виходів підзони збільшується з північно-заходу на південний схід від декількох метрів до 5,5 км у м.Надвірна.

Підзона є системою лінійних складок - чешуї насувають один на одного. Вся вона насуває на Самборськую підзону. По простяганню складки Покутоко-Боріславськой підзони випробовують значну ундуляцив.

Дещо відрізняється будова Покутсько-Буковінськіх складок, відокремлених Покутськім розломом. Це найбільш підведена частина підзони. Тут розвинуті вузькі нахилені антиклинали, складені в ядрах верхньокрейдяними відкладеними. Ядра розділяючих їхніх глибоких синклиналей виконані відкладеннями поляницкої свити.

Карпатська складчаста область характеризується розвитком могутніх флишевих товщ палеогену і крейди, що підрозділяються на ряд свит. флишевие відкладення, уявлені товщами пісковиків, що ритмічно чергують, аргиллитов, алевролитов, рідше мергелі, утворилися в порівняно мілководих басейнах нормальної солоністю вод. Питома вага глинистих порід в розрізах обвита різних фациальних зон неоднаковий, але майже скрізь в середньому він складає не менш 25% потужність, а в окремих частинах газреза –75% і більш. Найбільш глинистими в товщі палеогенових порід є менилитовая і кросненока свити, ореди крейдяних порід - рахівска, шипотська, пуховська, яловецька. Переважно піскуваті свити - бачавская, буркутская (верхня крейда), ямяенская, вигодская, лютская (палеоген). В цілому початок і кінець фяйшевого етапу розвитку Карпатській геосинклинали характеризується нівелюванням умов седіментації. Тому осідання цього часу мають глинистий склад на відміну від пізньокрейдяного - еоценового часу, коли існування Кордільєрів забезпечувало знос у флишевий басейн грубоуламкового матеріалу, чим пояснюється значна строкатість фаций в різних структурних зонах.

Основні елементи, визначальні загальний вигляд геологічної будови Карпат, - структурно-фациальні зони, які представляють собою окремі самостійні покриви, що мають в більшості випадків власний набір флишевих товщ і самостійну тектоніку.В результаті покровооОразевания, починаючи з рубежу олігоцену і Ішоцена, осадкові відкладення різних феодальних зон були зірвані уздовж конседиментаційних довгоживучих розломів і тектонічно зближують в напрямі, перпендикулярному або косонаправ-ленному до простягання. При цьому Кордільєри, що служать жорсткими упорами, повністю були перекриті. Амплітуда переміщення покривів різна і міняється уздовж простягання окремих надвигов. В межах крупних покривів виділяються більш дрібні покриви, що мають також іноді літофаціальні відмінності.

Крайнє зовнішнє положення займає Скібова протягується через всі Карпати. Для неї характерний розвиток крупних чешуй-скиб, витягнутих по простяганню на сотні кілометрів і насувають одна на одну з південного заходу на північно-схід. Тут, починаючи від краю Карпат, виділяється шість найбільш крупних луски: Бервгова, Оровська, Ськольока, Парашки, Зелемянки і Ружанки. Надвиги, розділяючі їх, вміру пологі, іноді полого-хвильові. В цілому зона утворює крупний покрив, переміщений на значну відстань, насуває по Береговому надвигу Карпат на Прикарпатській прогинання і перекриваючий його значну частину. Амплітуда надвига точно не встановлена (імовірно 15-25 км)

Скібова зона складена утвореннями крейдяного і палеогенового віку. Відкладення верхнього і рідше нижньої крейди виступають в оводових частинах антиклінальних складок. В межах зони виділяються Верховинська і Славська западини - прогнуті структури, заповнені могутньою товщею олигоценових відкладень (2,5-3,0 тис. м). Максимальна потужність флішу Ськібової зони до.8000 м.

Субсилезська зона виділена в північно-західній частині Карпат у вигляді вузької смуги (1-2 км), складеної пеотроцветними известковистими аргиллитами верхньої крейди і нижнього палеоцену. Поверхня надвига на Ськібовую зону крута, порушення по характеру близьке до взбросу. До південного сходу зона поступово звужуємося до повного вибивання клина.

Силезськая (Кросненська) зона - глибоко прогнута структура, заповнена могутньою товщею (більше 3000 м) олигоценових відкладень, зім'ятих в складки і місцями ускладнених подовжніми розривами. Її північно-західна частина найбільш опущена (Турковська підзона). Тут характерні вузькі гребеневидні антиклінальні