Всесвітньої організації охорони здо-ров'я (ВООЗ) шум розглядається як фактор забруднення довкілля, свого роду «відходи» технічної цивілізації.
Антропогенних джерел шуму досить багато. Це різні транспортні засоби, промисло-ве виробництво (металургія та текстильна промисловість в першу чергу), будівельне ви-робництво, робота радіоелектронної апаратури і т.п. У містах 80% шумів створює транспорт. Вивченням ролі шуму в природі займається акустична екологія.
На людину особливо погано діє шум з частотою 400 — 800 Гц. Під впливом шумів розвивається багато неспецифічних захворювань. Потужні шумові впливи можуть викли-кати загибель організму. У Давньому Китаї існувала навіть «музична страта» — засудже-ного на смерть карали тривалою дією сильного шуму, від якого він гинув. Для котів та собак смертельним є шумовий вплив у 165 дБ.
У промисловості в робочих приміщеннях вважається допустимим шум до 80 — 85 дБ, у жилих приміщеннях він не повинен перевищувати 50 — 60 дБ (в деяких країнах — 40 дБ), а вночі — 35 — 50 дБ. Ці норми всюди порушуються. У США ризикують втратити слух від промислового шуму силою більш ніж 100 дБ більше 9 млн. робітників на штамповці, піскоструминній обробці, сверлінні і т.п.
Низькочастотні вібрації з рівнем 10 дБ і більше викликають судинні захворювання. Відповідно до спостережень, що були проведені в Японії, діти в сім'ях, які проживають поблизу аеропортів, низькорослі. Відповідно до директив, що розроблені для країн Європейського Союзу, при шумі більше 90 дБ необхідно користуватися засобами індивідуального захисту.
Електромагнітні поля виникають поблизу ліній електропередач, працюючих телеві-зорів, радарів, холодильників та в ряді інших випадків. Радарні та радіорелейні установки дають мікрохвильове випромінювання з частотою у 1 — 15 ГГц. Вплив електромагнітних полів на живі організми залежить від частоти.
Спорудження в колишньому СРСР в 60-ті роки надпотужних електростанцій та високо-вольтних ЛЕП вперше зробило актуальною проблему захисту населення від впливу елекромагнітного поля. Його вплив на живі організми поки мало вивчено, але відомі факти негативного впливу електромагнітного випромінювання на здоров'я людей, які працюють в зоні дії такого випромінювання. Під впливом електромагнітного випроміню-вання (особливо коли лінія електропередач працює при частоті більш ніж 60 Гц) у людини виникає швидка втомленість, з'являється почуття апатії, нерідко трапляється збільшення ваги, може розвиватися лейкоз, реєструються вади розвитку.
Тому деякі спеціалісти наполягають на максимальному вкороченні будь-яких ліній електропередач та на встановленні екранів, що поглинають випромінювання. Вважається, що агресивність ряду водіїв автомобілів провокується перенасиченістю салону електро-магнітним випромінюванням. Але інші спеціалісти вважають, що шкода від електромаг-нітного випромінювання перебільшена, а в дозах до 10 мТл вони взагалі безпечні.
5. РАДІОАКТИВНЕ ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА.
Радіоактивні матеріали небезпечні своїм іонізуючим випромінюванням. Іонізуюче випромінювання буває кількох видів: альфа-випромінювання є потоком ядер гелію, бета-випромінювання — потік швидких електронів та гама-випромінювання — короткохвильове випромінювання, близьке до рентгенівських променів. Завдяки високій енергії радіоактивне випромінювання здатне відривати електрони з їх орбіталей та створювати позитивно та негативно заряджені іони.
У природі є багато джерел природного іонізуючого випромінювання. Радіацію по-роджують радіоактивні ізотопи багатьох елементів, що знаходяться в складі гірських порід та мінералів. Головними з них є калій-40 та вуглець-14. Несприятливість біологічної дії радіоактивних речовин пов'язана не тільки з їхньою разовою дією. Велика кількість радіонуклідів можуть акумулюватися в організмах на тривалий час. Так, стронцій-90 нако-пичується в кістках, йод-131 — в щитовидній залозі, цезій-137 включається в активний метаболізм, витісняючи азот. Чутливість різних організмів до радіоактивного випроміню-вання не однакова. Згідно з правилом Бергон'є та Трибондо, відкритим ще в 1906 році, в межах одного організму найбільш чутливі недиференційовані клітини та тканини, які характеризуються підвищеною ферментативною активністю. У тварин та людини це кровотворні тканини та залози внутрішньої секреції, у рослин — меристема.
Біологічна дія випромінювання залежить від розміру дози, що діє за одиницю часу. Помічено, що високі дози опромінення, що діють одноразово, менш шкідливі, ніж низькі дози, що діють тривало.
Середня доза іонізуючого випромінювання в сучасних індустріальних країнах в се-редньому дорівнює 2,4 мЗв/рік. Загальний фон радіоактивного випромінювання на території України складає 70 — 200 мбер/рік. На поверхні землі до 50% загального при-родного фону радіоактивне випромінювання дає радон-222, що утворюється при розпаді урану-238. Він є в ряді гірських порід, їхнє використання для отримання будівельних матеріалів привело до зростання концентрації радону в жилих приміщеннях. Звичайна концентрація радону в повітрі лежить в межах від 1 до 20 Бк/м3, але в міських помешкан-нях при використанні будівельних матеріалів, що вміщують радон, вона підвищується до 20-69 Бк/м3. Припустимий рівень радонового опромінення складає 200 Бк/м3. Перебу-вання в зоні цього випромінювання викликає руйнацію тканин легень та створює умови для розвитку ракових захворювань. Зниження дози випромінення радоном досягається досить легко — частими та активним провітрюванням жилих та виробничих приміщень.
Проблема радіоактивного забруднення природного середовища загострилася після винаходу ядерної зброї та розвитку атомної енергетики. Антропогенне радіоактивне за-бруднення довкілля починається з урановидобувних та переробних підприємств, які спри-чинюють забруднення ураном-238 та торієм-232.
Небезпека, що пов'язана з атомною енергетикою та атомним озброєнням, була яскра-во продемонстрована аварією на Чорнобильській АЕС у 1986 році. У результаті її в навколишнє середовище були викинуті радіоактивні ізотопи свинцю-239, цезію-137, стронцію-90, плутонію-240. Всього в атмосферу надійшло 77 кг радіоактивних речовин, що відповідає випроміненню у 1019 Бк або 50 млн. Кі (Національна доповідь Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Київ, 1992).
Маса радіоактивних речовин була викинута на висоту близько 10 тисяч метрів та під впливом розносу вітрами охопила радіоактивним