Темпи рекультивації земель в деяких областях України з різних причин були недостатніми для своєчасного від-творення, що й затримало повернення їх колишньому зем-левласнику і землекористувачу для дальшого використан-ня за призначенням (табл. 3). Наприклад, на гірничо-хімічному комбінаті в Дніпропетровській області добуваєть-ся 45% марганцевої руди від загального її виробництва в нашій країні. Для видобутку руди комбінату відведено 11,2^тис. га землі, з яких сільськогосподарські угіддя зай-мають 10,5 тис. га, а рілля — понад 8 тис. га. Марганцева руда залягає тут на глибині до 80 м, тому на видобуток 1 т руди припадає 17 м3 породи.

Щоб всю порожню породу складати у відвали заввиш-ки 60—65 м, потрібно буде вилучити з обігу 11 тис. га чорноземних земель. Але, 'як показав досвід, втрати родю-чого грунту можна звести до мінімуму, якщо родючий чор-ноземний шар грунту складувати окремо, наступний шар суглинку та лесу з глибини до 20 м використати для лісо-насаджень, а породу найнижчого горизонту (з глибини 40—80 м), зовсім непридатну .для землеробства, викори-стати для заповнення порожніх кар'єрів. При цьому засто-совують двоетапну систему рекультивації. Оскільки в за-сипаних кар'єрах з часом земля осідає, виникає необхід-ність проведення другого етапу рекультивації. Після про-ведення робіт першого етапу відновлені землі передаються сільськогосподарським підприємствам у тимчасове користування (3—5 років) для посіву багаторічних трав. На другому етапі рекультивації площу повтор-но планують, -покривають шаром чорно-зему товщею 0,5 м. Такий грунт потребує внесення добрив. Урожайність багато-річних трав на сіно на рекультивова-них землях становить 45 ц/га, однорічних — 27,5, озимої пшениці — 34,5, кукурудзи на зерно — 38,2, кукурудзи на силос — 287 ц/га. Термін окупності капітальних вкладень на рекультивацію земель—10 років. Отже, цей природозахисний захід є ефективним не лише з екологічного, а й з економічного боку.

Основні напрями використання порушених земель після проведення рекультиваційних робіт: 1) сільськогосподарське використання, що зумовлює необ-хідність створення нових ділянок ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних сіль-ськогосподарських насаджень; 2) лісове використання, включаючи створення лі-сів промислового та цільового призна-чення (ґрунтозахисні та водоохоронні насадження); 3) водогосподарське вико-ристання (створення водоймищ різнома-нітного призначення — для розведення риби та птиці, організації спорту, відпо-чинку, зрошування тощо); 4) рекреаційне використання (парки, зони відпочинку тощо); 5) використання під житлове та промислове будівництво; 6) віднесення цих земель у держзапас тощо.

Народногосподарський результат ре-культивації порушених земель включає-такі результати: виробничий — одержання продукції з відновленої площі. При відшкодуваль-ному природокористуванні він визнача-ється приростом показника економічної оцінки земельних угідь. Якщо відповідні оцінки відсутні, розрахунок робиться за відтвореною продуктивністю відповідних земель внаслідок рекультивації, визначеною в витратах на відповідну продукцію з рекультивованих земель;

соціально-економічний — створення сприятливих умов для життєдіяльності людини та функціонування екологіч-них систем у районі розміщення об'єктів рекультивації. У зв'язку з різнобічністю проявів соціально-економічних результатів і різного ступеня їх залежності від напряму рекультивації вони об'єднуються в дві групи: середовищезахисні та середовищеполіпiуючі.

Середовищезахисний результат рекультивації, який при-рівнюється до відшкодованого збитку, завданого навколишньому середовищу внаслідок порушених земель, визначається природно-технічними умовами порушених земель, їх розміщенням у різних природних зонах, організа-цією та засвоєністю території, ускладненням конфігурації господарських угідь тощо. Територія, що зазнає негативного впливу від. порушення земель — зона впливу — ви-значається для кожного об'єкта рекультивації.

Результат поліпшення стану навколишнього середовища регіону при рекультивації, відповідно до санітарно-гігієнічних, естетичних, рекреаційних та інших вимог, враховується соціально-екологічним коефіцієнтом, диференційованим за типами порушених земель, природними зонами, напрямами рекультивації. Крім того, вноситься поправка на

освоєність території.

Аналогічно народногосподарському визначається госп-розрахунковий результат рекультивації. Для підприємств, які використовують рекультивовані землі, госпрозрахунковий виробничий результат визначається приростом прибутку від реалізації продукції та послуг, що їх отримують з цих земель.

Поширенню передових методів рекультивації поруше-них земель заважає відсутність науково обгрунтованих _її організаційних, економічних та юридичних основ.

Останнім часом у районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва спостерігається збільшення в структурі сільськогосподарських угідь питомої ваги ріллі та зменшення природних земельних угідь. Загальновідомо, що продуктивність ріллі значно вища, ніж природних кормових угідь. Проте повне розорювання земель неминуче супроводжується порушенням природної рівноваги, а природні кормові й лісові угіддя сприяють її збереженню і відновленню. Забезпеченню оптимальних екологічних умов, захисту грунтів від руйнування і деградації, які відбуваються під впливом водної та вітрової ерозії, сприяє дотримання оп-тимальних пропорцій між ріллею і природними кормовими угіддями.

Використана література:

1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с.

2. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібн.—К.:Либідь, 1997.—160с.

3. Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. — Львів: ЛДУ, 1994. — 160 с.

4. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ, 1999. – 416 с.

5. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн./ Відповідальний редактор док. юрид. наук, професор, акад. Андрейцев В. А. — К.: Юрінком їнтер, 1997. — 704 с.

6. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249.

7. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. – 238 с.