Реферат на тему:

Екологія і сценарії майбутнього

Еволюція наукових прогнозів

Люди завжди мріяли знайти можливість точно передбачувати майбутнє як засіб гарантування безпеки і подолання більшості проблем. "Чарівне дзеркальце" чи інші шляхи "повідомлень з майбутнього" зустрічаються в тих чи інших варіаціях у казках всіх народів світу. На шляху від мрій до дійсності передбачення і прогнози перетворилися в одне з найемоційніших людських занять, стали вельми багатою темою для мистецтва.

З плином часу "відстань і обсяг" передбачень невпинно збільшувалися. Ми не маємо змоги простежити еволюцію передбачень, зробити аналіз кількатисячолітньої боротьби між науковими прогнозами і шаманським залякуванням (наприклад, вже сотні разів відомі "прогнозисти" передбачали точні дати "кінця світу").

Тема нашої книги спонукає звернути увагу на ту обставину, що переважна більшість прогнозів стосувалася невеликої групи людей, племені чи народу, певних подій, які виявлялися важливими лише для цих "зацікавлених" осіб. На наш погляд, домінування "короткотермінових" передбачень зберігатиметься і в майбутньому.

Серйозних прогнозів, які стосувалися б більшої частини чи всієї людності Землі, дуже мало. Цим, як правило, на схилі віку займалися найвідоміші мислителі, яким було що порадити нащадкам. В історію філософії і соціальних наук увійшли погляди вчених Сходу і Заходу (зокрема Платона і Аристотеля) на доцільні методи організації людського суспільства, мету і межі його розвитку й експансії.

Було багато й порівняно точних наукових теорій, серед яких свого часу великого поширення набула теорія Т. Мальтуса. Вчений правильно передбачив наростання суперечностей між природним потягом людства до розмноження і постійного збільшення своєї чисельності та довкіллям, обмеженими ресурсними можливостями невеликої Землі, більша частина поверхні якої вкрита солоною водою.

Його не раз критикували (найзапекліше — у Радянському Союзі), бо не справдилися передбачувані ним межі припинення збільшення кількості людей і початку глобального голоду. Причиною, як відомо, став розвиток технологій та освоєння нових джерел енергії у XX ст. Якби не відбулося зливи відкриттів, а промисловість і сільське господарство лишилися на рівні середини XIX ст., то похмурі передбачення Мальтуса давно стали б дійсністю.

І все ж не варто відкидати основну тезу Мальтуса: обмеженість ресурсів Землі рано чи пізно припинить збільшення чисельності людей через голод, війни, боротьбу всіх проти всіх. Визнаємо, що тих, хто прагнув прислухатися до найпередбачливіших думок Мальтуса та його послідовників, було надто мало ще донедавна.

Як згадувалося у другому розділі, вчені так сильно були захоплені своїми успіхами і зайняті виконанням "негайних замовлень" власних урядів та генералів, що їм ніколи було думати про майбутнє. Упродовж навчання молодь практично не стикалася з поміркованими і складними для сприймання думками тогочасних Платонів (розумні люди були і в той час), легко всотуючи писання романтиків технічного прогресу.

Футуристична і фантастична література є дзеркалом свого часу. Десятки тисяч творів цього жанру у XX ст. славили завойовників планет і зірок, близькі успіхи людей у всьому-всьому... Винятком чи великою рідкістю були розумні та помірковані передбачення майбутнього, точні, а не романтизовані до абсурду оцінювання суті людини, її мети і можливостей.

Передбачуване більшістю фантастів майбутнє так і не настало.

Воно й не могло здійснитися.

Про застосовність до людства законів природи

За тисячоліття свого розвитку природничі науки досягли незаперечних успіхів у царині прогнозів і передбачень. Науковці вже давно навчилися передбачати чимало циклічних природних явищ, наприклад, затемнення Сонця чи Місяця, появу деяких "періодичних" комет тощо. Точність прогнозів забезпечується застосуванням законів,

відкритих і перевірених великими науковцями — Й. Кеплером, Г. Галілеєм, І. Ньютоном і багатьма іншими.

Набагато менш результативними були і лишаються прогнози розвитку суспільства та соціальних змін, передбачення еволюції психології та поведінки людей. Можливо, це частково зумовлено тим, що людина дуже погано знає себе, ще гірше — подібних до себе. У своїй самооцінці люди надзвичайно несамокритичні, на кожному кроці плутають мрію з реальністю. Як відомо, за біологічною класифікацією ми належимо не просто до виду "розумних людських істот" (homo sapiens), а підвиду найрозумніших (повне визначення — homo sapiens sapiens). Таким привабливим титулом "подвійної розумності" можна було б і пишатися, якби назавжди забути про те, що люди нікого не запитували і ні з ким не радилися, запроваджуючи й поширюючи у підручниках для молоді такі нічим не обґрунтовані твердження. Для того щоб уникнути помилок і розчарувань, ліпше було б формувати більш критичне мислення і самооцінку, більш тверезий погляд і розуміння того, що основою діяльності кожної особи є складне поєднання неусвідомлюва-них генетично-видових програм поведінки і реакцій на внутрішні й зовнішні чинники, а також запозичених від інших осіб та від систем освіти й інформації взірців, прикладів і алгоритмів. Природничі науки, які глибоко й ґрунтовно вивчають закони формування людської особистості й більш-менш об'єктивно окреслюють рівень її "розумності" в певний період життя — педологія, генетика, етологія, нейромолекулярна біологія й інші — лишаються у затінку поважних і старих сфер знань — філософії, психології, педагогіки, класичної біології тощо. Та момент звернення людства до доробку етології, генетики й інших молодих наук швидко наближається, оскільки він може дуже придатися під час виховання нових поколінь, здатних усвідомити і вирішити екологічні й інші глобальні проблеми.

Ці науки значно підвищать не лише ефективність діяльності систем виховання і навчання, вони можуть допомогти і під час створення точніших соціально-економічних прогнозів, формування і втілення у життя планів забезпечення стійкого співіснування людини й біосфери.

Втім, до такої ідилії у використанні досягнень усіх сучасних наук ще