Для прикладу розглянемо лише одне питання: чи притаманна виду homo sapiens властивість саморегулювання його чисельності?

Хоч відповідь на нього шукають багато вчених, але до більш-менш однозначних висновків ще далеко. Звичайно, біологи, етологи і екологи зібрали чимало даних про долю видів, чисельність популяції яких зазнає "демографічного вибуху", але як їх застосувати до людства?

Виявляється, що для передбачення наслідків взаємодії виду з довкіллям можна використати відоме твердження класичної механіки: "сила протидії завжди протилежна і рівна силі дії". Отже, вплив виду, чисельність якого швидко збільшується, на довкілля обов'язково викликає його відповідь. Оскільки біосфера незрівнянно сильніша від будь-якого виду, то вона щоразу знаходить можливість скоротити його чисельність до прийнятного рівня, примусити перейти до рівноважних відносин з довкіллям.

Засоби, які природа використовує для цього, можна поділити на дві групи: ультимативні та сигнальні.

Ультимативні (або первинні) включають їжу, конкурентів, паразитів, збудників хвороб і епідемій, хижаків, зміну хімічних і навіть фізичних характеристик середовища тощо. Очевидно, що жоден вид живого (нагадуємо, що це відкрита система з потоком енергії та обміном речовинами) принципово не може ізолюватися і врятуватися від впливу цих чинників. Ультимативні чинники діють безпосередньо, ефективно, нещадно і невідворотно.

Вони діють грубо і невблаганно.

Людність Землі перебуває лише у підготовчо-попереджувальній стадії впливу на неї перелічених ультимативних чинників. Не кінофільм, а жахаюча дійсність чекає нас попереду.

Наведемо лише один приклад. Серед найефективніших ультимативних методів — поява в надто забрудненому великою популяцією "агресора" довкіллі нових видів патогенних мікроорганізмів. Надзвичайно висока швидкість видоутворення і розмноження найпростіших зумовлює неможливість паралельного і такого ж швидкого пристосування розвиненого багатоклітинного виду до збудників хвороб. Тимчасово вид-агресор виявляється повністю незахищеним. Виникає страшна епідемія, яка часто зменшує популяцію в сотні (і навіть тисячі, як у кролів чи деяких мишей) разів. Вид змушений розпочинати практично з нуля, поступово пристосовуючись до збудників хвороб і розвиваючи свій імунітет.

Майже півстоліття тому прозвучали перші попередження екологів про те, що надмірна чисельність людства і забруднення довкілля разом є сприятливими передумовами для мутацій збудників смертельних хвороб. Вони передбачали, що початок епідемій — лише справа часу.

Для цих фахівців поява вірусу набутого імунодефіциту (СНІДу) стала сумним підтвердженням того, що і "цар біосфери" є живим створінням, яке аж ніяк не може опинитися поза сферою дії законів екології. Додамо, що вірус СНІДу досить ефективний, аби скоротити чисельність людей у багато разів.

Це він доводить і невдовзі остаточно доведе у кількох країнах Чорного континенту.

Важливо те, що лікарі останніми роками відзначають появу мутантних форм збудників "традиційних" хвороб, а також зовсім несподіваних захворювань, які ніколи не спостерігалися раніше. За даними вчених, на території суходолу існують близько ЗО нових чи "оновлених" хвороб, частина з яких вірулентністю мало чим поступається СНІДу. Масований наступ цієї армії на людство — справа найближчих десятиріч.

Деяким видам щастить уникнути покарання ультимативними чинниками, якщо з тих чи інших причин вони виробили в себе здатність сприймати і використовувати сигнальні (вторинні) фактори, "безкровні" (чи принаймні "малокровні", без надмірних стресів і колапсів) засоби завчасного зменшення швидкості збільшення чисельності виду до доцільних меж. Назвемо частину сигнальних методів, які зустрічаються у біосфері, наголосивши, що всі вони діють починаючи з рівня популяції, бо спрямовані на обмеження її надмірної чисельності.

Найм'якшим серед сигнальних чинників є, мабуть, територіальність.

Вона полягає в тому, що вся територія, зайнята популяцією, розподіляється між її представниками (найчастіше, самцями, які й захищають її з усіх сил). Тільки пари з кормовими ділянками заводять потомство, всі інші самці чи самки не беруть участі в розмноженні незалежно від їх чисельності. Очевидно, що у виду з таким механізмом обмеження швидкості розмноження експоненціальне збільшення чисельності неможливе.

Значно жорсткішим є метод зміни стандартів взаємовідносин між особинами певного виду за сигналом "щось нас забагато і хтось тут зайвий, бо відбирає мої ресурси". Відомо безліч прикладів того, як різко зменшується приязність чи нейтральність у реакції на живу істоту свого ж виду, коли густота популяції перевищить критичну межу. Скасовуються табу, все стає дозволеним, істотно збільшується кількість малих і великих конфліктів, детонатором яких стає будь-яка незначна причина.

Досить часто особини скупчуються в групи з аномальною поведінкою, спілкування в яких не має на меті відтворення, спільного захисту тощо.

В цих умовах щастя виду полягає у виключенні знищення однією особиною іншої, в обмеженні регулюючого впливу "лише" відмовою більшої частини особин від розмноження. Досить появи одного-двох поколінь малої чисельності і популяція повертається до рівноваги з довкіллям. Про жорсткіші варіанти згадувалося раніше.

Чи належить людина до природою захищених від нещасть колапсів видів, чисельність яких автоматично утримується в точній пропорційності до біологічної місткості середовища (до справжньої кількості ресурсів) ?

Прикро, але ми не можемо дати на це питання ствердної відповіді.

Людина має незначні ознаки невеликої схильності до окремих проявів врахування згаданих вище сигнальних факторів у разі перенаселеності й порушення рівноваги з довкіллям. Якщо вважати це позитивним аспектом прояву успадкованих програм, то його вага набагато менша порівняно з негативними проявами "подвійної сутності" людини.

Вся історію людства є свідченням того, як гостро реагує homo на зазіхання "близького, але не свого" на те, що він вважає своєю власністю чи продуктом своєї праці (прояв фактора територіальності, яку