У басейні р. Дунай спостерігається високе забруднення нітратним азо-том (11—16 ГДК), сполуками цинку (11 ГДК), мангану (10—21 ГДК) та нафтопродуктами, р. Дністер — нітратним азотом (13—19 ГДК), сполу-ками купруму (80), цинку (1,1) і мангану (16—61 ГДК). Особливо забруд-неними є притоки Дністра — річки Тисьмениця, Свіча, Чечва, Бистриця-Солотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет — амонійним і нітратним азотом, фенолами та сполуками купруму й цинку.

У надзвичайно незадовільному екологічному стані перебуває Азовське море. Погіршення екологічної ситуації зумовлене будівництвом гребель і водосховищ на ріках Дон і Кубань, які живлять море, впровадженням зро-шувального землеробства та рисосіяння в прибережних районах, облаш-туванням великих водозаборів у басейнах Дону й Кубані, які щороку не-додають в Азовське море 10—15 км3 прісної води. Зростання забруднен-ня навколишнього середовища викидами хімічної та металургійної про-мисловості (Ростов, Таганрог, Камиш-Бурун, Маріуполь, Донецьк), змив пестицидів з полів та будівництво численних баз відпочинку також спри-яли погіршенню екологічного стану і призвели до різкого зменшення біо-логічної продуктивності екосистем. Так, вилов риби, який 50 років тому був у 40 разів більшим, ніж у Чорному й Балтійському морях разом узя-тих, скоротився в 40 разів.

У Чорному морі поступово підіймається до поверхні межа насичених гідрогенсульфідом глибинних вод. Якщо раніше вона була на глибині 150—200 м, то нині — 80—110 м. Значно погіршилася якість води в Дніс-тровському й Дніпровському лиманах, Каркінітській і Каламітській за-токах, а також у Сасикському водосховищі. Шельфові води Чорного моря забруднюються незадовільно очищеними стічними побутовими водами міст, розташованих на узбережжі. Внаслідок незадовільного санітарного стану часто закривали пляжі цих міст.

На форзаці II наведено в спрощеному вигляді карту «Україна. Забруд-неність поверхневих вод» (В. А. Барановський, В. Г. Бардов, С. Т. Омель-чук, 2000), що базується на санітарно-гігієнічному підході до якості води в природних водоймах. Стан водних об'єктів аналізували за результата-ми досліджень поверхневих вод на пунктах господарсько-питного, культурно-побутового та рекреаційного водокористування, проведених центральною СЕС у 1983 – 1985 та 1995 – 1997 рр. Гігієнічна класифіка-ція водних об'єктів за ступенем забруднення передбачали оцінку якості води за органолептичними, токсикологічними, загально-санітарними та бактеріологічними показниками. Перевищення концентрації забрудню-вальних речовин у 4—& і більше разів ГДК оцінювалася в 34 бали (нор-ма 2), що е перешкодою для питного водокористування. Небажаною є питна вода з дуже високою (понад 1000 мг/дм3) і дуже низькою (менш як 100 мг/дм3) мінералізацією.

Санітарний режим природних вод оцінювали за вмістом розчиненого кисню, BCK5 і БСК20, окиснюваністю і ХСК. До цієї групи належать важ-ливі характеристики вмісту у воді розчинних органічних речовин, мікро-організмів і бактерій. Бактеріологічні показники визначали за індексом ЛКП (вмістом бактерій групи кишкової палички). Вміст цих компонентів оцінювали порівнянням їх з ГДК, а сумарний їх вміст — за допомогою індексного принципу, який дав змогу привести всі показники окремих полютантів до єдиної системи вимірювання та їх зіставлення.

За отриманими індексами забрудненості оцінювали якісний стан води за ступенем забрудненості: допустима (індекси 0—5), помірна (5—10), під-вищена (10—15), висока (15—20) і дуже висока (понад 20). Вода з допус-тимим рівнем забрудненості (індекс 0—5) характеризується як чиста і мо-же використовуватися без обмеження. У разі вживання води з по-мірним забрудненням, що характеризується як умовно чиста, існує ризик несприятливого її впливу на стан здоров'я людей. Решта градацій гігієнічної оцінки характеризують її як забруднену і непридатну для вжи-вання.

Загалом для водомірних постів України переважають помірно забруд-нені води, тобто умовно чисті. Екологічно чиста вода виявлена в Закар-патській, у південній частині Вінницької, на південному сході Харківської та заході Одеської областей, а також у південно-західній частині Автоном-ної Республіки Крим. Підвищена забрудненість води відмічена у Львів-ській, Одеській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях. Висока забрудненість води — в північній частині Донецької області і дуже висока — на значній території Херсонської області.

Малі річки забруднені значно більше, ніж великі. Вони мають невисо-ку стійкість і низький потенціал самоочищення. Отже, швидшими темпа-ми деградують малі річки.

Забруднення поверхневих вод значною мірою впливає на якість підзем-них вод. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод на Півдні України: в Одеській, Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях та Автономній Республіці Крим. Понаднормове забруднення пестицида-ми спостерігається у Вінницькій, Житомирській, Луганській та Мико-лаївській областях і Автономній Республіці Крим. Нітратне забруднення, що перевищує ГДК, відмічається практично на всій території України, за винятком її західних областей.

3. Атмосфера завжди містить певну кількість домішок, котрі зумовлюють-ся природними та антропогенними джерелами До числа домішок, котрі виділяються природними джерелами, належать, пил (рослинного, вулканічно-го, космічного походження, внаслідок ерозії грунту, частинки морської солі

тощо); туман, дим, гази від лісових та степових пожеж; гази вулканічного походження; різноманітні продукти рослинного, тваринного та мікробіологічного походження. Природні забруднювачі бувають розподіленими, наприк-лад випадання космічного пилу, або короткочасними стихійними, наприк-лад лісові та степові пожежі, виверження вулканів тощо. Рівень забруднен-ня атмосфери природними джерелами є фоновим і несуттєво змінюється з плином часу.

Ще п'ятдесят років тому природа досить успішно ліквідовувала різноманітні забруднення, оскільки атмосфера має могутні властивості самоочи-щення, але нині вона з цим завданням вже не справляється.

Основними джерелами забруднення атмосфери