2. Запах води утворюється специфічними речовинами, які поступають у воду в результаті життєдіяльності гідробіонтів, розкладання органічних речовин, хімічної взаємодії водних компонентів і компонентів, які поступають із зовнішніх (аллохтонних) джерел. Запах вимірюється у балах.

3. Прозорість води залежить від степеню розсіювання сонячних променів у воді речовинами органічного і мінерального походження, які знаходяться у воді в підвішеному і колоїдному стані. Прозорість визначає протікання біохімічних процесів, які вимагають освітленності (первинне продукування, фотоліз). Прозорість вимірюють в сантиметрах.

4. Колір води обумовлюється вмістом органічних забарвлених сполук. Речовини, які визначають колір води, попадають у воду внаслідок вивітрювання гірських порід, продукуючих процесів, з підземним стоком, із антропогенних джерел. Висока градусність кольору знижує органоліптичні властивості води, зменшує кількість розчинного кисню.

5. Джерелом підвішених речовин можуть бути процеси ерозії грунтів і гірських порід, скаламучування донних відкладів, продукти метаболізму і розклад гідробіонтів, продукти хімічних реакцій і антропогенні джерела. Підвішенні речовини впливають на глибину проникнення сонячного пропеню, погіршує життєдіяльність гідробіонтів, приводить до замулювання водних об’єктів, що викликає старіння (евтрофіровання). Вміст підвішаних речовин вимірюється в г/м3 (мг/л). Вміст підвішених речовин і плаваючих домішок не повинні збільшувати природну концентрацію в воді ніж на 0,25 мг/л для водних об’єктів 1 і 3 категорій, 0,75 – 2 і 4. Забороняються такі речовини, які випадають в осад швидше 0,2 мм/с (для водосховищ) і більше 0,4 мм/с (проточні водні об’єкти).

Бактеріологічні показники характеризують забруднення води патогенними мікроорганізмами. До числа важливих бактеріологічних показників відносять: колі-індекс – кількість кишечних палочок в одному літрі води; колі-титр – кількість води в міліметрах, де може бути одна кишечна палочка; чисельність лактозопозитивних кишечних палочок; чисельність коліфагів. Наявність хвороботворчих мікроорганізмів. У водних об’єктах 1 і 2 категорії вода не повинна вміщувати збудників захворювань. Стічні води, які містять хвороботворчі мікроорганізми, повинні обеззаражуватись після певної очистки.

Гідробіологічні показники дають можливість оцінити якість води за живими організмами і рослинності водойм. Зміна видового складу водних екосистем може проходити при слабкому забрудненні водних об’єктів, які не визначаються ніякими іншими методами. Тому гідробіологіGні ?оказник8 є найбільш чутливими. Існують декілька підходів до гідробіологічної оцінки якості води.

Оцінка якості води за рівнем сапробності. Сапробність – це степінь насичення води органічними речовинами. В залежності з цим підходом водні об’єкти (або їх частини) в залежності від вмісту органічних речовин розділяють на полісапробні, Ь-мезосапробні, в-мезасапробні та олігосапробні. Найбільш забрудненні – полісапробні водні об’єкти. Кожному рівню сапробності відповідає свій набір індикаторних організмів – сапробіонтів. На основі індикаторної значимості організмів і їх кількості вираховують індекс сапробності.

Оцінка якості води за видовою різноманітністю організмів. З збільшенням степеня забрудненності водних об’єктів видова різноманітність, як правило зменшується. Тому зміна видового різноманіття є показником зміни якості води. Оцінку видового різноманіття здійснюють на основі індексів різноманіття (індекси Маргалефа, Шеннона і ін.).

Оцінка якості води за функціональними характеристиками водного об’єкту. В цьому випадку про якість води говорять за величиною первинної продукції, інтенсивності деструкції і деяким іншим показникам.

Фізичні, бактеріологічні та гідробіологічні показники відносять до загальних показників якості води.

Хімічні показники можуть бути загальними і специфічними. До числа загальних хімічних показників якості води відносять:

Розчинний кисень. Основним джерелом поступання кисню у водні об’єкти є газообмін з атмосферою (атмосферна реаерація), фотосинтез, а також дощові та талі води, які, як правило перенасичені киснем. Окислювальні реакції є основним джерелом енергії для більшості гідробіонтів. Основними хто використовує кисень є процеси дихання гідробіонтів і окислення органічних речовин. Низький вміст розчинного кисню (анаеробні умови) впливає на всі комплекси біохімічних і екологічних процесів у водному об’єкті.

Хімічне використання кисню (ХВК) визначається як кількість кисню, яка необхідна для хімічного окислення в одиниці об’єму води органічних і мінеральних речовин. При визначені ХВК у воду добавляють окислювач – біхромат калію. Величина ХВК дозволяє говорити про забруднення води окислюючими речовинами, але не дає інформації про склад забруднення. Тому ХВК відносять до загальних показників.

Біохімічне використання кисню (БВК) визначається як кількість кисню, яка витрачається на біохімічне окислення в одиниці об’єму органічних речовин за певний період часу. В практиці БВК визначають на протязі 5 діб – БВК5. Чим більше у воді органіки, тим вище окисленість і більше БВК. Прирдні води звичайно мають БВК5 на рівні 0,5-2 мг/л. БВК20 звичайно трактують як повне БВК, ознакою якого є початок процесів нітріфікації в пробі води. БВК також відносяться до загальних показників якості води.

Вміст розчинного кисню та біохімічна потребність в кисні. У пробі, яка відібрана до 12 год дня, вміст розчиненого кисню не повинна бути для водних об’єктів 1 і 2 категорій менше 4 мг/л в будь-який період року. Для 3 і 4 категорії ця цифра не повинна бути менше 6 мг/л і тільки в зимку для 4 категорії до 4 мг/л. Біохімічна потреба води в кисні (БПК) як показник забруднення водних об’єктів органічними брудниками не повинна перевищувати для водних