3) Розмаїтість природних умов на Землі привело до формування неоднорідного ґрунтового покриву з визначеною закономірністю зміни типу ґрунтів по природних зонах і в зв'язку з висотною зональністю. У будь-якій точці місцевості ґрунт також неоднорідний і характеризується диференціацією профілю на більш-менш чітко виражені генетичні шари.

На формування визначеного типу ґрунту і ґрунтового профілю впливають клімат, материнські гірські породи, що її підстилають, рельєф, характер водообмінних процесів, тип природної рослинності, характерної для даної кліматичної зони, тварини і мікроорганізми, що живуть у ґрунті. Типовими для України є чорноземи, сірі і бурі лісові, каштанові і дерново-підзолисті ґрунти.

В останні сторіччя важливим фактором ґрунтоутворення стала діяльність людини. На урбанізованих територіях, у порівнянні з природними, антропогенний фактор у ґрунтоутворенні можна вважати ведучим. Для міст характерні так званні техноземи — ґрунти, створювані людиною в процесі рекультивації тих чи інших об'єктів господарського освоєння ділянок землі. Техноземи частково успадковують властивості зональних порушених ґрунтів і гірських порід, частково формуються під впливом могутньої техніки, використовуваної при укладанні ґрунтового шару. Для них характерна чітка відсутність виражених горизонтів, найчастіше мозаїчний характер кольору, підвищена щільність і, відповідно, менша пористість.

Повнопрофільні ґрунти, близькі до природних, можуть зберігатися в місті в зоні лісопарків і старих паркових насаджень.

Поза залежністю від типу ґрунтів основною властивістю, за якою проводиться їхня оцінка, є родючість. Родючість ґрунтів обумовлена наявністю в їхньому складі органічних і мінеральних поживних речовин, певними параметрами структури, що підтримують нормальний газообмін і водообмін, фізико-хімічними характеристиками (концентрацією водневих іонів і сольовим режимом), що підтримують нормальне протікання фізіологічних процесів у рослинах. Родючість ґрунту забезпечує певну біологічну продуктивність природної рослинності і врожай сільськогосподарських культур. До родючих ґрунтів відносять такі, у яких зміст гумусу на нижній границі шару складає не менш 1,5—2%, величина рН водяної витяжки не виходить за межі інтервалу 5,5—8,2, гідролітична кислотність по Аl3+ не перевищує 3 мг-экв на 100 м ґрунти, а вміст Na+ в обмінному комплексі — не більш 5%. Кількість токсичних солей у ґрунтах повинне бути не більш 0,25%, а в гранулометричyjve складі ґрунтів кількість часток розміром менш 0,01 мм повинне бути в межах 10—75%. Якщо кількість гумусу знижується до 1%, ґрунти відносять до потенційно родючого.

Будучи найважливішою ланкою біологічного круговороту речовин, ґрунт продукує основний харчовий і енергетичний матеріал для інших мешканців планети. При цьому вона виконує функції регулятора, що підтримує природний склад атмосфери за рахунок перетворення відмерлої біоти і продуктів виробничої діяльності людини. Саме ця сторона участі ґрунту в біологічному круговороті речовин робить її найважливішою складовою екосистем. Використання ґрунтів у містах, як правило, має несільськогосподарський характер. Найважливіший напрямок їхнього використання — створення парків, скверів, газонів, покрить для спортивних споруджень. Дерновий шар ґрунтового профілю використовують для кріплення укосів при будівництві транспортних виїмок, насипів і т.п. Неродючі ґрунти поряд із суглинками й іншими ґрунтовими матеріалами застосовують для фундаменту при будівництві будинків. Завдяки високій поглинальній здатності ґрунт виконує роль фільтра для очищення поверхневого стоку. Глини і суглинки використовують для протифільтраційних екранів полігонів поховання побутових і виробничих відходів.

2. Забруднення ґрунтів.

На території міст ґрунти піддаються забрудненню, яке можна розділити на механічне, хімічне і біологічне.

Механічне забруднення полягає в засміченні ґрунтів великоуламковим матеріалом у виді будівельного сміття, битого скла, кераміки й інших інертних відходів. Це впливає на механічні властивості ґрунтів.

Хімічне забруднення ґрунтів зв'язане з проникненням у них речовин, що змінюють природну концентрацію хімічних елементів до рівня, що перевищує норму, наслідком чого є зміна фізико-хімічних властивостей ґрунтів. Цей вид їхнього забруднення є найбільш розповсюдженим, довгостроковим і небезпечним.

Біологічне забруднення зв'язане з привнесенням у ґрунтове середовище і розмноженням у ньому небезпечних для людини організмів. Бактеріологічні, гельмінтологічні й ентомологічні показники стану ґрунтів міських територій визначають рівень їхньої епідеміологічної небезпеки. Ці види забруднення підлягають контролю насамперед на території селітебних і рекреаційних зон. Розглянемо більш детально процеси хімічного забруднення ґрунтів.

На урбанізованих територіях забруднення ґрунтів звичайно відбувається в результаті викидів промислових підприємств, транспорту, підприємств теплоенергетики, витоків з каналізації і відстійників, впливу промислових і побутових відходів, а також у за рахунок використання добрив і пестицидів.

Викиди промислових підприємств є джерелом забруднення ґрунтів міських територій важкими металами, канцерогенними речовинами, сполуками азоту і сірки. Однак даних, що дозволяють оцінити кореляційні зв'язки між вмістом хімічних елементів у викидах, їхньою концентрацією в атмосферному повітрі, у випаданнях на поверхню землі і ступенем забруднення ґрунтів, недостатньо. Тому оцінити залежність розподілу хімічних елементів у викидах і випаданнях з повітряних потоків можна лише приблизно.

При внесенні в ґрунти пилових опадів і компосту в дозах, обумовлених за їхньою удобрювальною цінністі, можна прогнозувати збільшення вмісту токсичних елементів у ґрунтах у кілька разів.

Внесення відходів з підвищеним вмістом токсичних елементів як добрив приводить до концентрації металів у рослинах. Більш кращим є використання добрив, отриманих на основі міських відходів, для підвищення родючості ґрунтів міських зелених насаджень.

Надходження забруднюючих хімічних речовин