Для ґрунтів сільськогосподарського використання оцінку рівня забруднення шкідливими речовинами ведуть на базі гранично допустимих концентрацій, причому пріоритетним є транслокаційний показник шкідливості, що враховує надходження в організм людини шкідливих речовин із ґрунту через рослини.

Для міських умов забруднені ґрунти розглядають насамперед як джерело вторинного забруднення атмосферного повітря. На основі сполучених геохімічних і гігієнічних досліджень установлена можливість використання рівня хімічного забруднення ґрунтів як індикатора неблагополучного стану атмосфери й оцінки ступеня небезпеки забруднення території для здоров'я населення. Базою для оцінки рівня забруднення ґрунтів у цьому випадку є значення фонової концентрації розглянутої речовини в ґрунтах регіону. Звичайно такі підходи використовують при аналізі забруднення території важкими металами й іншими токсичними елементами.

Геохімічним фоном називають середній вміст хімічного елемента в ґрунтах за даними вивчення статистичних параметрів його розподілу. Геохімічний фон є регіональною чи місцевою характеристикою ґрунтів і порід.

Ділянка території, у межах якого статистичні параметри розподілу хімічного елемента вірогідно відрізняються від геохімічного фону, називається геохімічною аномалією. Геохімічні аномалії, у межах яких вміст забруднюючих речовин досягає концентрацій, що роблять несприятливий вплив на здоров'я людини, називають зонами забруднення. Рівень забруднення характеризується величиною коефіцієнта концентрації Кс, що визначають зі співвідношення: Кс=Сі/Сф, де Сі — концентрація забруднюючого речовини в ґрунті; Сф — фонова концентрація забруднюючої речовини, мг/кг ґрунту.

Забруднення звичайно буває поліелементним, і для його оцінки розраховують сумарний показник забруднення, що представляє собою аддитивну суму перевищень коефіцієнтів концентрацій над фоновим рівнем:

Zc =У Кс - (n - 1), де Кс — коефіцієнт концентрації елемента; n — число елементів з Кс> 1.

Хімічні елементи, які умовно названі важкими металами (свинець, цинк, мідь, кадмій, ванадій і ін.), не тільки самі є небезпечними для здоров'я людини, але і служать індикаторами присутності більш широкого спектра забруднюючих речовин (газів, органічних сполук). Величину сумарного показника забруднення ґрунтів використовують для оцінки рівня небезпеки забруднення території міста. Значення сумарного показника забруднення до 16 відповідають припустимому рівню небезпеки для здоров'я населення; від 16 до 32 — помірковано небезпечному; від 32 до 128 — небезпечному; більш 128 — надзвичайно небезпечному.

Геохімічне вивчення ґрунтів у місті на регулярній основі дозволяє одержати просторову структуру забруднення селитебних територій і виявити ділянки з найбільшим ризиком для здоров'я населення.

Негативний вплив на стан ґрунту в місті робить використання повареної й іншої солей для боротьби з ожеледдю в зимовий період і витоки високомінералізованих технологічних розчинів. Це призводить до зростання кількості фітотоксичних сполук у складі ґрунтів. Відомо, що хлориди натрію і кальцію руйнівно діють на ґрунтові колоїди і викликають при визначених концентраціях загибель рослин. У талій сніговій воді великого промислового міста може міститися хлору-іона в 150 разів більше, ніж у природній річковій воді.

Аналогічні наслідки може мати використання стічних вод з високим солевмістом для поливу зелених насаджень. Тому гранична величина мінералізації води, використовуваної для поливу, не повинна перевищувати 2—3 г/дм3, а концентрація бікарбонату натрію у воді — 2, 5 мг * экв/дм3.

Щоб уникнути засолення ґрунтів необхідно підтримувати оптимальне співвідношення катіонів у складі сольового комплексу. Критерієм є показник SAR, що розраховують по формулі Річардсона:

SAR=Na+/v(Ca2++Vg2+)/2

Гранично припустима величина SAR складає 10 при мінералізації вод до 1 г/дм3 і знижується до 4 при підвищенні мінералізації до 3 г/дм3.

За величиною зон та рівнем ураження ґрунтів забруднення поділяється на фонове, локальне, регіональне, глобальне.

Фоновим вважається такий вміст забруднюючих речовин в ґрунті, котрий відповідає або близький до його природного складу.

Локальним вважається забруднення ґрунту поблизу одного або сукупності декількох джерел забруднення.

Регіональним є таке забруднення ґрунту, котре виникає внаслідок переносу забруднюючих речовин на віддаль не більше 40 км від техногенних та більше 10 км від сільськогосподарських джерел забруднення.

Глобальним називається забруднення ґрунту, котре виникає внаслідок дального переносу забруднюючої речовини на віддаль більше 1000 км від будь-яких джерел забруднення.

За ступенем забруднення грунти поділяються на сильнозабрудненні, середньозабруднені, слабкозабруднені. У сильнозабруднених грунтах кількість забруднюючих речовин в декілька разів перевищує ГДК. Вони мають низьку біологічну продуктивність та істотні зміни фізико-хімічних, хімічних та біологічних характеристик. У середньозабруднених грунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей. У слабозабруднених грунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фон.

За ступенем стійкості до хімічних забруднень та характером зворотної реакції грунти поділяють на дуже стійкі, середньостійкі, малостійкі.

Література:

1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології.

2. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб.- К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.-203 с.

3. Донской Н.П., Донская С.А. Основы экологии и экономика природопользования.- Мн.: УП «Технопринт», 2000.- с 308.

4. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Аблова О.К. та ін. Екологія: навчально-методичний посібник.-К.: КНЕУ,1999,-С.152.

5. Экология города: Учебник. Под ред. док. тех. наук Стольберга Ф.В.- К.: Либра, 2000.- 464с.

6. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология. Общий курс: В 2 т. Т. 1. Теоретические основы инженерной экологии: Учеб. Пособие для вузов / Под ред. И.И. Мазура.- М.: Высш. Шк., 1996.- 637 с.

7. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология. Общий курс: В 2 т. Т. 2. Справочное пособие / Под ред. И.И. Мазура.- М.: Высш. Шк., 1996.- 655 с.

8. Охрана окружающей среды: Учеб. для