Реферат на тему:
Методи аналізу ґрунтів
План
1. Взяття проб ґрунтів.
2. Загальні положення оцінки забруднення земель та ґрунтів.
3. Визначення вологості ґрунтів.
4. Приготування водної витяжки з ґрунту.
5. Визначення сухого залишку ґрунту.
6. Визначення мінерального залишку ґрунту.
7. Прилади і засоби вимірювання і контролю стану поверхні земель, якісного і кількісного складу ґрунтів, рівня і складу забруднення.
1. Для підвищення врожайності застосовують передову агротехніку, систематично вносять мінеральні та органічні добрива, вапнують підзолисті грунти, гіпсують солончаки. Проте цих заходів не можна застосовувати доти, поки не буде вивчено ґрунтових особливостей окремих ґрунтових ділянок, ба замість користі вони можуть завдати шкоди. Отже, перш ніж використовувати грунти, застосовувати добрива, необхідно їх вивчити, провести певні аналітичні дослідження.
Аналіз ґрунту роблять з узятих у польових умовах проб. Середня проба повинна відбивати дійсний середній стан складу ґрунтів, а тому її беруть з багатьох місць досліджуваної ділянки невеличкими порціями. Середню пробу беруть з однотипних ділянок як щодо агровикористання, так і щодо однотипності внесення добрив.
Пробу беруть на глибині орного шару землі, коли грунт вже підсох, не мажиться і не прилипає.
Місця взяття проб вибирають залежно від форми досліджуваної ділянки. Якщо ділянка вузька, але довга, проби беруть з 5-10 місць по середені ділянки на одинаковій відстані одну від одної. Якщо ділянка має форму квадрата, то проби краще брати в шаховому порядку. Якщо ділянка дуже велика, то проби слід брати за однією або двома діаогналями. Не можна брати проб біля шляхів, різних будівель і не характерних для ділянки місць (горби, западини тощо).
Вибравши місце для взяття проби, спочатку зчищають лопатою верхній шар дерну на 1-3 см. Потім лопатою вирізають прямокутний шар ґрунту на всю глибину орного шару, стежачи, щоб у кожний зразок потрапила певна кількість ґрунту верхнього і нижнього горизонтів, пропорційно до їх співвідношень залягання. Взяту пробу висипають на чистий дикт або на мішковину, старанно перемішують і з цього зразка склянкою беруть невелику кількість ґрунту для середнього зразка, стежачи за тим, щоб у середню пробу потрапила одинакова кількість ґрунту з кожної наміченої точки досліджуваної ділянки. Середня проба повинна бути не менше 1кг ґрунту. Її пересипають у пронумерований чистий мішок, куди кладуть етикетку з паперу, на якій зазначають:
§ господарську приналежність ділянки;
§ номер проби, дата взяття;
§ номер досліджуваної ділянки;
§ тип грунт, глибина взяття зразка;
§ ділянка (розкорчована, цілинна тощо);
§ прізвище того, хто брав пробу.
Такий самий запис роблять у зошиті, куди заносять ще й номер мішечка, і копію вкладеної в нього етикетки. Тут же, у зошиті, пишуть польову характеристику ґрунту (рельєф, глибина орного шару, структура, вологість тощо). Дотримуючись такої номенклатури – легко наносити дані на карту.
Окремі показники, зокрема – механічний склад ґрунту, глибину гумусового горизонту та закипання від кислоти найкраще встановлювати зразу на полі під час взяття проб. Всі інші показники визначають у лабораторних умовах. Для цього пробу висипають на чистий дикт або товстий папір і руками розминають розминають грунт, що злежався в грудки. Пінцетом відбирають корінці рослин та інші сторонні домішки. Далі добре перемішують, ще раз перетирають у фарфоровій ступці дерев’яним або гумовим товкачем і пересівають крізь сито з діаметром отворів 1мм. Ту частину ґрунту, яка після першого перетирання залишається на ситі, знову висипають у ступку, розтирають і пересипають. Після роздріблення пробу сушать на повітрі доти, поки при пересипанні вона куритиметься. Якщо просушують грунт у приміщенні, то не повинно бути парів аміаку, соляної та азотної кислоти, які легко вбирає грунт, бо інакше аналізи будуть невірними.
Поріняно-суху пробу для збереження пересипають у склянку з широкою шийкою з притертим корком.
2. Для визначення ступення забрудненості використовують такі характеристики:
1) коефіцієнт концентрації забруднення ґрунту:
kc=G/Gcp або kc=G/GГДК
де G – загальний вміст забруднюючих речовин;
Gcp – середній фоновий вміст забруднюючих речовин;
GГДК – гранично допустима кількість забруднюючих речовин.
2) інтегральний показник поелементного забруднення ґрунту:
kc=еG/Gф
де G – сума контрольованих забруднюючих речовин;
Gф - сума фонового вмісту забруднюючих речовин.
3) коефіцієнт зворотної реакції ґрунтів на динаміку забруднення:
kр=(А – Аф)/Аф
де А, Аф – параметри, які контролюються в забрудненій і фоновій пробах.
3. Старанно вимитий бюкс висушують і зважують на аналітичних терезах. Із загального зразка розтеленого на папері ґрунту відбирають невелику кількість ґрунту, висипають у бюкс з таким розрахунком, щоб усього зразка було близько 2г, і зважують на аналітичних терезах. Бюкс ставлять у сушильну шафу і сушать протягом двох годин при температурі 100-1050, далі переносять в ексикатор, охолоджують і зважують. Після зважування знову ставлять у сушильну шафу і сушать протягом 30-40 хвилин, знову охолоджують і зважують. Так повторюють доти, поки різниця між двома останніми зважуваннями дорівнюватиме не більше як – 0,0002г.
Процентний вміст вологи обчислюється за формулою:
%Н2О=Б-В/В-А О 100,
де: А – вага порожнього бюкса;
Б – вага бюкса з ґрунтом до висушування;
В – вага бюкса з ґрунтом після висушування.
4. Приготування водної витяжки з ґрунту та її аналіз є одним з основних прийомів хімічного дослідження ґрунтів. Аналізуючи водну витяжку можна визначити кількісний вміст водорозчинних солей та органічних речовин у ґрунті, встановити, якими солями він засоляний, а це дасть можливість визначити придатність даного ґрунту для господарювання, а також намітити шляхи до його поліпшення.
Для приготування водної витяжки на техніко-хімічних терезах зважують 100г повітряно-сухої проби ґрунту і за допомогою лійки для пересипання сипких речовин переносять грунт у склянку зі широкою шийкою