До основних сторін сучасної науково-технічної революції

можна віднести:

1) наукову - систематичне прогнозування та комплексне використання нових фундаментальних відкриттів у природознавстві та суспільних науках;

2) технічну - застосування принципово нових джерел енергії, нових матеріалів, комплексно-автоматизованих систем виробництва, а, також систем одержання, передачі та обробки інформації;

3) соціальну - зміна ставлення людини до природи в процесі подальшого пізнання її основних закономірностей розвитку і нового технологічного оволодіння оточуючим природним середовищем.

Одним з головних наслідків сучасної науково-технічної революції є якісна зміна основних продуктивних сил людства. Революція в продуктивних силах приводить до якісного стрибка в розвитку продуктивності праці і в можливостях природоперетворюючої діяльності суспільства. Такий стрибок в сучасних умовах можливий лише при заміні технології механічної обробки матеріалів технологією немеханічної обробки. Мова йде про таку дію на предмет праці, яка відбувається в мікросфері (на молекулярному, атомарному та субатомарному рівнях) і пов'язана з використанням нових властивостей предметів праці. У зв'язку з цим в науково-технічній революції виділяють такі основні напрямки:

1. Розвиток ядерної і термоядерної енергетики - використання енергії внутрішньоатомних зв'язків (останнім часом ентузіазм щодо цього напрямку НТР дещо знизився після катастрофи на Чорнобильській АЕС, однак пошуки в цьому напрямку не припиняються, зокрема в області «холодного» термоядерного синтезу), що повинно забезпечити нове, практично невичерпне джерело енергії, яке замінить вичерпні запаси органічного палива - нафти, газу, кам'яного вугілля і т.п.

2. Створення та широке застосування мікроелектроніки та електронно-обчислювальної техніки - механізація певних «рутинних» процесів людської мисленної діяльності, різке прискорення процесів накопичення та обробки інформації.

3. Комплексна автоматизація виробництва - перекладення функції обслуговування машин з людини на інші машини, звільнення робітника від ролі придатка верстата.

4. Розвиток глобальної системи телекомунікацій - перетворення планети на єдиний інформаційний простір, практично миттєвий доступ до інформації в будь-якій точці земної кулі і можливість враховувати стан взаємовідносин суспільства та природи у всій системі в цілому і в кожній з її складових.

5. Розвиток генної інженерії та біотехнологій - можливість задавати наперед визначені властивості рослинам і тваринам, що використовуються в сільськогосподарському виробництві і забезпечення харчової бази людства без розширення застосування хімічних продуктів (цей напрямок в останні роки розвивається найшвидшими темпами, однак використання генетично модифікованих продуктів наштовхується на серйозний спротив екологів та громадськості у багатьох країнах світу, хоча науці поки що невідомо про випадки негативного впливу таких продуктів на здоров'я людей, однак і гарантій того, що цього не станеться в майбутньому, немає). Особливо перспективним вважається використання біологічних методів переробки промислових та побутових відходів, природних технологій у забезпеченні оптимальних умов людського існування.

Через аналіз основних напрямків науково-технічної революції її можна визначити як якісний стрибок у розвитку продуктивних сил сучасного суспільства, що характеризується вивільненням людини від безпосереднього управління технічними системами на основі переходу від механізованого виробництва до комплексно-автоматизованого, перетворенням науки на вирішальну продуктивну силу суспільства, безпосередній об'єкт і засіб праці, органічним поєднанням наукової та технічної революцій; це є найвища форма науково-технічного прогресу.

Хоча науково-технічна революція за своєю сутністю і має глобальний характер, її досягненнями користуються далеко не всі країни світу в рівній мірі. Чітко визначилася група індустріально розвинутих країн, які знаходяться в процесі переходу до стану постіндустріальних суспільств і які в повній мірі використовують здобутки сучасної науки і техніки. Досить швидкими темпами їх наздоганяє група так званих «нових індустріальних країн». Окрему групу складають колишні країни соціалістичного табору, в яких значна увага приділялась дослідженням в галузі фундаментальних наук, але існуюча соціально-політична система не сприяла швидкому впровадженню відкриттів у виробництво. Економічна криза, що охопила їх після краху соціалістично-бюрократичних режимів, різко скоротила в них можливості у розгортанні науково-технічної революції. Найменш НТР заторкнула країни так званого «третього» світу, які, звільнившись від колоніальної залежності, не змогли витворити власної національної державності, і проблеми внутрішньої консолідації заступили для них питання розвитку науки та техніки.

Вплив науково-технічної революції на взаємовідносини суспільства та природи оцінюється далеко не однозначно, адже саме вона призвела до різкого загострення глобальної екологічної кризи і поставила людство перед загрозою глобальної екологічної катастрофи.

Треба зазначити, що екологічні кризи і катастрофи далеко не завжди рівнозначні. І справа не лише в тому, що їх можна класифікувати за рівнем охоплення на локальні, регіональні та глобальні. Більш важливим з точки зору соціальної екології є їх поділ за джерелами на природні (викликані природніми чинниками) та антропогенні (ті, що виникають внаслідок людської діяльності). Саме з останніми людина повинна боротись в ім'я збереження умов власного існування (детальнішу класифікацію екологічних криз і катастроф див.: Хилько М.І. Екологічна політика. - К., 1999).

Як наголошують російські екологи А.М.Никаноров і Т.А.Хорунжа, для природи кризові ситуації - це звична форма розвитку, одна з рушійних сил еволюції. їх наслідком є те, що найбільш стійкі види організмів зберігаються і дають адаптативне, стійке до впливу потомство, що займає екологічні ніші, які звільнились. І навіть екологічні катастрофи природного походження часто не лише зберігають шанси на існування