Але на цій - 2-й стадії взаємодії людини і природи динамічна рівновага біосфери ще не порушилась.

111 стадія взаємодії природи і людини. Вона почалась в середини ХХ ст. після закінчення 2-ої світової війни. Саме війна стимулювана стрибок у розвитку техніки. З цього часу людина, більш ніж коли раніше, проявляє себе як найбільш могутня геологічна сила на планеті. Можна сказати, що людська діяльність за потужністю і масштабами перевищує найпотужніші стихійні явища.

Втім, наслідки такої діяльності і для природи, і для людини є негативними. Через зростающий антропогенний тиск на природу руйнування біосфери загрожує стати незворотним. Процес може досягти такого ступеню, що природне середовище стане непридатним для подальшого існування людей.

На даній стадії взаємодії людини і природи їх зв"язок є настільки органічним, складнодиференційованим, що дослідники говорять про існування єдиної соціоекосистеми (Голубець М., Бачинський Г.). Соціоекосистему визначають як складну, динамічну систему, що є функціонально замкненою. Вона втратила здатність до природної саморегуляції. А її головним регулятором стала людина (суспільство). Тобто, саме від людини залежить майбутнє і природи, і суспільства. За даними аналізу, здійсненого Міжнародними комісіями при Генеральній Асамблеї ООН, стан соціоекосистеми є кризовим.

Головними факторами, що призвели до кризового стану, є демографічний вибух, урбанізаці, індустріалізація та хімізація господарства. Так, населення Землі за останні десятиліття зросло більше, ніж в 2 рази. Воно вже досягло 6 млрд. і продовжує зростати.

Через потужний техногенний вплив посилилася загроза "парнікового ефекту". Так, зараз на Землі щороку спалюють приблизно 2 млрд. вугілля. Через це в атмосферу викидаються мільярди тон вуглекислого газу. Наземні рослини не встигають переробляти таку величезну кількість вуглекислого газу. Тому він швидко накопичується. При таких темпах спалювання органічного палива очикується, що в 2010 р. викиди вуглекислого газу досягнуть 10 млрд. тон. В таких умовах проявиться "парніковий ефект", при якому атмосфера буде безперервно нагріватися. Водночас, вміст кисню в атмосфері буде неухильно падати.

Отже, на жаль, людина проявила себе як руйнівна геологічна сила. Ідея В.Вернадського і Т. де Шардена про ноосферу як етап розумного впливу людини на природу, про можливість злиття науки, суспільного розвитку і державної політики, про світ без війн і екологічних проблем проявляє себе як важливий світоглядний орієнтир в сьогоденному прагненні людства розв"язати екологічні проблеми.

2.Грунти

Для підвищення врожайності застосовують передову агротехніку, систематично вносять мінеральні та органічні добрива, вапнують підзолисті грунти, гіпсують солончаки. Проте цих заходів не можна застосовувати доти, поки не буде вивчено ґрунтових особливостей окремих ґрунтових ділянок, ба замість користі вони можуть завдати шкоди. Отже, перш ніж використовувати грунти, застосовувати добрива, необхідно їх вивчити, провести певні аналітичні дослідження.

Аналіз ґрунту роблять з узятих у польових умовах проб. Середня проба повинна відбивати дійсний середній стан складу ґрунтів, а тому її беруть з багатьох місць досліджуваної ділянки невеличкими порціями. Середню пробу беруть з однотипних ділянок як щодо агровикористання, так і щодо однотипності внесення добрив.

Пробу беруть на глибині орного шару землі, коли грунт вже підсох, не мажиться і не прилипає.

Місця взяття проб вибирають залежно від форми досліджуваної ділянки. Якщо ділянка вузька, але довга, проби беруть з 5-10 місць по середені ділянки на одинаковій відстані одну від одної. Якщо ділянка має форму квадрата, то проби краще брати в шаховому порядку. Якщо ділянка дуже велика, то проби слід брати за однією або двома діаогналями. Не можна брати проб біля шляхів, різних будівель і не характерних для ділянки місць (горби, западини тощо).

Вибравши місце для взяття проби, спочатку зчищають лопатою верхній шар дерну на 1-3 см. Потім лопатою вирізають прямокутний шар ґрунту на всю глибину орного шару, стежачи, щоб у кожний зразок потрапила певна кількість ґрунту верхнього і нижнього горизонтів, пропорційно до їх співвідношень залягання. Взяту пробу висипають на чистий дикт або на мішковину, старанно перемішують і з цього зразка склянкою беруть невелику кількість ґрунту для середнього зразка, стежачи за тим, щоб у середню пробу потрапила одинакова кількість ґрунту з кожної наміченої точки досліджуваної ділянки. Середня проба повинна бути не менше 1кг ґрунту. Її пересипають у пронумерований чистий мішок, куди кладуть етикетку з паперу, на якій зазначають:

§ господарську приналежність ділянки;

§ номер проби, дата взяття;

§ номер досліджуваної ділянки;

§ тип грунт, глибина взяття зразка;

§ ділянка (розкорчована, цілинна тощо);

§ прізвище того, хто брав пробу.

Такий самий запис роблять у зошиті, куди заносять ще й номер мішечка, і копію вкладеної в нього етикетки. Тут же, у зошиті, пишуть польову характеристику ґрунту (рельєф, глибина орного шару, структура, вологість тощо). Дотримуючись такої номенклатури – легко наносити дані на карту.

Окремі показники, зокрема – механічний склад ґрунту, глибину гумусового горизонту та закипання від кислоти найкраще встановлювати зразу на полі під час взяття проб. Всі інші показники визначають у лабораторних умовах. Для цього пробу висипають на чистий дикт або товстий папір і руками розминають розминають грунт, що злежався в грудки. Пінцетом відбирають корінці рослин та інші сторонні домішки. Далі добре перемішують, ще раз перетирають у фарфоровій ступці дерев’яним або гумовим товкачем і пересівають крізь сито з діаметром отворів 1мм. Ту частину ґрунту, яка після першого перетирання залишається на ситі, знову висипають у ступку, розтирають і пересипають. Після роздріблення пробу сушать на повітрі доти, поки при пересипанні вона куритиметься. Якщо просушують грунт